ГЧ
Шрифт:
— Це ж чудово! — знову запалився Федір. — Це вихід із скрутного становища! Колю, ти повинен налагодити цю справу. Давай візьмемося разом у нас на фабриці! Це ж буде справжня революція! Я все організую, працюватиму сам, ти тільки зроби проект і керуй. Ну, згода?
Тунгусов замислився. Пропозиція була спокуслива, але нова робота забрала б чимало часу й уваги. А «генератор чудес»?..
— Ти тільки не гарячися, — сказав він. — Май на увазі, що високочастотний спосіб сушіння давно відомий і був у свій час відкинутий промисловістю як нерентабельний. Абсурд, звичайно! Його й тоді можна було вдосконалити, а зараз, за сучасної електротехніки — і поготів. У всякому
— Дурниці! Я притягну сюди нашого директора в будь-яку хвилину, покажи йому цей «фокус», і директор буде готовий, ручаюсь. Та де там! У нас схопляться за цю ідею: адже зараз усі ходять похнюплені, чекають мало не розгону. Ну, по руках?
— Що ж, можна… Але не раніше, ніж я закінчу свою машину. Ніяких нових справ я до цього не почну. Можливо, що чекати довго не доведеться… А ти поки що підготуй грунт.
Федір не належав до тих щасливих натур, яких, — іноді, правда, іронічно, — називають винахідниками. Йому були далекі захоплюючі польоти фантазії, ночі й дні, віддані нестримним шуканням шляху за межами реально існуючого, нарешті, переможна радість від того, що знайшов щось нове. У своїй інженерній творчості він був виконавцем, а не композитором.
Того вечора, повертаючись пішки від Миколи додому, Федір відчув уперше в житті справжнє творче піднесення.
Миколин «фокус» вів до ліквідації всіх непорозумінь на фабриці, це було ясно. Але думки Федора йшли ще далі. Що музикальна фабрика! Якою не близькою стала вона йому, все ж таки це дрібниця в господарстві країни. Сухе дерево — проблема значно ширша, його нема. Небувале будівництво поглинуло всі запаси, заготовлені раніше. Але ж тільки висушена деревина перетворюється на матеріал, по-справжньому придатний для обробки. Голод на таку деревину відчувають майже всі галузі промисловості, особливо такі, як мебльова, вагонобудівна, суднобудівна, автомобільна, житловобудівна, фанерна, сірникова… Всі вони змушені користуватися сирим, недосушеним матеріалом, і в цьому головна причина поганої якості споруд, виробів…
Якщо Микола правий, то як важливо для держави створити високочастотну сушарню на фабриці. Її треба споруджувати як дослідний сушильний завод, що розв’язуватиме загальнодержавну проблему! Цю ініціативу підтримає уряд…
Федір швидко йшов спустілими вулицями нічної Москви. Мрії його злітали все вище, і майбутнє ніколи ще не уявлялося йому таким ясним і чудовим, сповненим перемог…
Ранком на фабриці він ледве дочекався приходу директора, щоб зібрати все начальство і викласти свої надзвичайні новини.
Повідомлення його було коротким і, як йому здавалося, гранично ясним і переконливим. Він знайшов спосіб, який дасть можливість не тільки вивести фабрику з прориву, але й розширити виробництво, випускати продукцію найвищої якості. Треба тільки відмовитися від повітряного сушіння і збудувати високочастотну установку. Вона дорога, але це не має значення, вона швидко окупиться, бо процес сушіння прискорюється більше, ніж у тисячу разів, а брак падає до нуля. Фабрика буде назавжди забезпечена прекрасним сухим матеріалом… Учора один інженер-винахідник показав йому дослід… Розповідаючи далі, Федір витягнув з кишені загорнутий у папір вчорашній березовий брусок і подав його директорові.
Треба сказати, що вранці, до приходу директора, Федір встиг пройтись по фабриці з цим бруском. Робітники дивувалися і, приголомшені «чудом», мовчали. Брусок перемацали
Захоплений своєю ідеєю, Федір не помічав, що цей брусок, спалений всередині, брусок, який здавався йому найпереконливішим аргументом на користь нового способу сушіння, діє проти нього. Розглядаючи його, кожен починав думати не так про ділове розв’язання питання, як про саме це дивне і малоймовірне явище, схоже на ловкий фокус. А реформа, яку пропонував Федір, відходила на задній план і уявлялася ще більш сумнівною, ніж цей трюк.
Директор, досхочу наколупавшись складаним ножиком у бруску, несподівано виклав купу солідних заперечень: і місця нема для нової сушарні, і додаткової електроенергії не дадуть, і великих асигнувань на будівництво не дозволять… Головний інженер Вольський сказав, що пропозиція Решеткова заслуговує на увагу, але її ще треба добре вивчити — не все, що добре виходить в лабораторному експерименті, придатне для виробництва…
Федір побачив, нарешті, що його пропозицію провалюють. І хто! Свої ж… Однодумці! Це було так несподівано, що він спершу розгубився. Потім образився. Потім розізлився, схопив, — мало не вирвав з рук Вольського, — свій брусок, загорнув його в той самий папірець і сховав у кишеню. Жести були красномовні, всі стежили за ними.
— «Віддайте мої іграшки!» — тоном скривдженої дитини сказав головбух, літній, лисий чоловік, завжди з нахилом до гумору. Він бачив, що Решетков втрачає рівновагу…
Доброзичливий сміх присутніх збентежив, але й урівноважив Федора. Тільки тепер він зрозумів свою помилку…
— Я, очевидно, поганий адвокат, — сказав він, заспокоюючись, — і не зумів переконати вас у тому, в чому сам упевнений… Але іншого виходу я не бачу. З нашої сушарні нічого більше витиснути не можна, вона спроектована для досить уже підсушеної, витриманої деревини, якої тепер нема і в найближчі роки, мабуть, не буде. А високочастотний спосіб дасть можливість приймати дерево будь-якої вологості і швидко перетворювати його на чудовий матеріал… Є дуже простий спосіб пересвідчитися в тому, що це не фантазія: поїхати до інженера Тунгусова і побачити на власні очі, як це відбувається. До речі, він краще за мене зуміє довести переваги такого способу…
— Оце добре! — зрадів Храпов. — Давай, Решетков, влаштовуй побачення. Поїдемо з Вольським, подивимося, обговоримо… Ну, все поки що?
А що влаштовувати? Зараз подзвоню, і поїдемо, — сказав Федір, рішуче набираючи номер. Але й тут у нього вийшов промах.
Вислухавши Федора, Микола розсердився. Він щойно одержав останні деталі з кварцового скла і весь поринув у завершальні монтажні роботи. До того ж і відпустка вже минала.
— Федю, любий, — розізлившись, він завжди ставав в’їдливо-лагідним, — до біса цю сушарню. Розумієш? Я ж тобі сказав — коли закінчу. Який сьогодні день? Вівторок? Дзвони у п’ятницю. Прийміть запевнення і таке інше. — І він поклав трубку.
— В п’ятницю… — зніяковіло повторив Федір.
І всі знову посміхнулися. Посміхнулися такій прозорості внутрішнього світу цієї молодої, безпосередньої людини…
Настали останні, вирішальні дні.
Рівно півроку минуло відтоді, як Тунгусов, кинувши все, з головою поринув у створення свого фантастичного «генератора чудес». Ця таємнича назва, іронічно кинута вперше Федором, тепер у дружніх розмовах набула пристойної, суворої форми: «ГЧ».