ГЧ
Шрифт:
— Швидше мийте руки і сідайте до столу, у мене все готове, — каже тітка Марта, зайшовши до кімнати, щоб привітатися. — Е, Ганс, любий, що це з тобою, чи не занедужав?
— Стомився трохи, — посміхається Ганс, — та й голодний, правду кажучи… Ти мені даруй, тьотю Марто, але… ось дивись, — він підносить до її очей годинник, — через десять хвилин я повинен бути там, — він показує очима кудись угору. — Ви сідайте без мене.
Жінка щиро засмучена; вона безпорадно дивиться на чоловіка.
— Нічого не вдієш, Марто. Так треба, він має рацію. Треба, справді треба, розумієш?.. Іди, Ганс. Ми підождемо тебе. Не більше години, так же?
— Думаю, що так.
— Іди.
Ганс
Тут можна тільки сидіти — і то зігнувшись. Площа комірчини — метр на півметра. Він сидить на низькому ящику. Перед ним замість стола — полиця з однієї дошки, на ній зліва — панель передавача з ребристими ручками. Праворуч — ключ Морзе. Між ними, якраз під лампочкою, місце для зо шита.
Він кладе перед собою годинник, зошит, олівець вмикає передавач, чекає, поки розжаряться лампи, потім перевіряє «ефір».
Легкий стук у комірчину змушує його насторожитися.
— Це я, Ганс, відчини на хвилинку.
Ганс відчиняє.
— Ану тримай. А то ти, чого доброго, заснеш там, а мені так і чекати тебе до ранку? — З темряви в комірчину просувається рука з кухлем міцного, темно-коричневого чаю. — Ще не починав?
— Ні. Ще дві хвилини. Спасибі, дядю Віл… Ех, як це ти добряче придумав! Це ж мрія, найпотрібніше зараз… Велике тобі спасибі…
— Я тут ні до чого. Це все Марта. Ну, працюй. І пам’ятай: ми чекаємо…
Ганс надіває навушники, кладе руку на ключ, заплющує очі і — лине далеко на схід, разом із сигналами, що зриваються з його антени:
… cq… cq… cq… cq… eu2 bd
Через кілька хвилин він переключає антену на прийом. І слухає, повільно крутячи ручку настройки праворуч і ліворуч — у межах двох-трьох поділок лімба, зупиняючись і прислухаючись до щебетання сигналів, якими сповнений ефір…
І от він зупиняє ручки. Знайомі інтонації, як голос коханої, переривають його політ.
…та-ата, та-ата, та, та, тата-а…
Це він…
— …eu2bd… eu2bd…переходжу на прийом, — лунає в навушниках.
Ганс вмикає передавач на пійману хвилю.
— eu2bd слухайте… основні перешкоди усунені, прискорте перевірку за переданою раніше схемою розташування диполів, тоді повідомлю нову схему… антена зірвана вітром…
Кисть Ганса, плавно згинаючись до зап’ястя, рухається над ключем…
«Прощайте, товаришу Мюленберг, — думає він, стуляючи почервонілі повіки. — Ми виконаємо ваше завдання, чого б це не коштувало. І я не забуду вас ніколи…»
Частина друга
СІМ БУКВ
Розділ п’ятий
«ГЧ»
Микола Тунгусов із захопленням створював свій таємничий генератор. Поява
Чим глибше забирався Микола в хащі електрики, тим дужче вона захоплювала його. В спектрі електромагнітних коливань він бачив океани майбутньої могутності людини. Цей спектр містив у собі світло, тепло, можливість бачити і чути на безмежні відстані, підкоряти собі простір, час.
Ультракороткі хвилі були одним з останніх етапів шляху молодого вченого. Він підійшов до них, вивчаючи техніку зв’язку, йому було ясно, що радіо, телефон, телебачення уже починають старіти, відстають од нових, цілком здійсненних технічних ідей, вимагають переходу на ультракороткі хвилі. Микола уявив собі, який вигляд повинні мати ці нові конструкції, деякі з них розрахував, потім зробив дослідні екземпляри. Так виникла думка створити портативний радіотелефон для зв’язку в армії. З’явився «радіокод» — маленький, витончений апаратик, що перетворював людську мову, кинуту в ефір, на якусь несусвітну звукову нісенітницю, котру другий такий самий апаратик за певної настройки автоматично розшифровував і знову перетворював на ясну мову. Експерти визнали винахід надзвичайно цінним.
Але незабаром Микола облишив зв’язок: тут усе було досить ясне. Він захопився дослідженнями, які на деякий час відвернули його від технічних проблем. Це був вплив ультракоротких хвиль на живий організм. Микола збудував генератор для опромінювання і поринув у біологію. Він шукав причину явищ, яких ніхто до пуття не міг пояснити. Чому гинуть миші, кролики, мухи, блощиці, бактерії, коли на них падає невидимий промінь? Чому, якщо змінити хвилю або тривалість опромінювання, бактерії починають, навпаки, швидко розвиватися, хворі тварини швидко одужують? Чому рослини, насіння яких на одну секунду потрапило під дію високочастотного поля, краще ростуть, дають більше плодів? А іноді це поле затримує процес розпаду в органічних речовинах.
Та чи все це так? Він перевіряв. Досліди підтверджували: вірно, так.
А що кажуть про це вчені? Вчені сперечалися.
Одні твердили, що всі дії ультракоротких хвиль зводяться до «теплового фактора». Хвилі високої частоти, мовляв, викликають те чи інше підвищення температури, яке в різних випадках може бути або стимулятором розвитку, або згубним для організму. От і все! Інші доводять, що це якось специфічно впливають хвилі.
У Будинку вчених влаштовувалися тривалі дискусії на цю тему між фізиками, біологами, лікарями. Утворилося два табори: до «тепловиків» приєднувалися здебільшого старі авторитети, теоретики, тверезі вчені, які «не вірили в чудеса». Табір «специфіків» складався переважно з молоді, з ентузіастів-короткохвильовиків, які майже всі в минулому, а дехто і зараз були радіолюбителями.