ГЧ
Шрифт:
Зараз — резонанс…
Що ж, чекати нічого. Тут усе повинно відбуватися вмить.
Він простяг руку, помацав холоднуватий кусок металу, розлінійований косими смугами — слідами пилки. Так, усе нормально, нічого і не повинно бути. Потім додав потужності, трошки-трошки… Нічого.
Більше. Півподілки шкали. Цілу поділку. Дві, три, п’ять…
Микола пройшовся по кімнаті, почав набивати цигарку.
Так… Хвиля заліза обчислена неправильно. Нічого, є мідь, є алюміній, молібден, цинк, бром, цезій — усе є!
Він поклав мідь, повернув стрілку на цифру 29,
Він обмацував, роздивлявся метал. Відколупував різцем маленькі стружки, клав у пробірку, пробував у реакціях.
Мідь лишалася міддю. Цинк — цинком. Хімічно чистим, справжнім цинком. Сурма — сурмою, вольфрам — вольфрамом.
Блідий, стомлений, зарослий світлою щетиною, з блукаючим поглядом і незвичайною складкою розгубленості біля рота, Микола вперто продовжував свої досліди. Від елементів він перейшов до хімічних реакцій. Потім до дріжджових блоків під мікроскопом.
Ні в чому не видно було впливу проміння. Тільки лічильник Раєвського, ввімкнутий через посилювач у ланцюг репродуктора, відбивав ледве чутні удари, вказуючи на наявність якогось слабкого випромінювання.
Микола здався, коли були вичерпані всі можливі способи перевірки.
Він раптом відчув кволість, немовби тільки зараз водночас покинула його вся енергія думки, все нервове напруження, яке вже багато днів він так щедро вкладав у цю безплідну роботу, повіки стулилися, голова безсило схилилася до оголеного балона, що мерехтів свинцевим туманом, і пальці, що машинально стискали ручку настройки, з досадою судорожно крутнули і облишили її.
Тільки тепер сумнів, що межував з відчаєм, потряс його мозок.
«Помилка… Невже принцип неправильний?..»
Кілька секунд стояв так Микола над своїм витвором, заплющивши очі, відчуваючи лобом тепло балона.
Думки про генератор, які так довго заполоняли мозок, раптом одна за одною почали крадькома вислизати із стомленої голови. Тепер вони стали чужими, злими, ворожими, і мозок виганяв їх…
От і все…
Лише мить тривала страшна легкість спокою. Уже наступної миті порожнеча почала заповнюватися. На зміну тому, що пішло з тайників пам’яті, виринуло те, що стояло на черзі. Перед Миколиними очима виникли нерозгадані таємничі знаки: LMRWWAT.
Розділ шостий
РИДАН ПОДАЄ РЕЧОВІ ДОКАЗИ
— Як справи, товариші? Можна поздоровити з успіхом?
Четверо співробітників лабораторії зустрічають Ридана посмішками. П’ятий серйозно і навіть трохи похмуро потискує руку професорові. Це справа вдачі. Одних перемога робить веселими, інші, навпаки, стають стриманими і урочистими.
— Ось дивіться, Костянтине Олександровичу! Ридан нахиляється над кліткою і уважно розглядає в ній собаку. Той відповідає таким самим уважним поглядом і обережно помахує хвостом. Собака як собака. Тільки на голові помітно кільцевий шрам, який майже заріс шерстю. Ридан відчиняє
— Ну, Жучко, як ти себе почуваєш? Можеш вийти погуляти.
Він виймає з кишені халата жменю дрібних сухариків, дає тварині понюхати і з’їсти кілька штук, потім кидає один сухарик якомога далі, другий підкидає вгору. І все стежить за собакою, за його рухами.
Нарешті, професор задоволено оглядає співробітників.
— Так здоровий? Як вважаєте, Андрію Андрійовичу?
— Здоровий, — відповідає похмурий чоловік. — Двадцять шість днів після операції. Ось подивіться, це номер сто восьмий. — Він подає Риданові книгу, де записані щоденні спостереження за собакою: вага, температура, кількість з’їденої їжі і т. д.
— Не хочу ніяких записів. Здоровий — і прекрасно. Скільки у вас отаких «жучок» вийшло?
— Зараз десять, — відповідає один з молодих аспірантів.
Другий додає впевнено:
— Тепер усі будуть такі! Ридан рішуче встає.
— Ну, спасибі, друзі. Виходить, техніка операції освоєна. Що ж, давайте приступимо до досліду.
За годину вони почали цей чудовий дослід, якому судилося прогриміти на весь медичний світ. Складна операція, блискуче розроблена співробітниками інституту, полягала в тому, щоб проникнути в глиб мозку тварини. Треба було розрізати череп, оголити великі півкулі і підняти мозок так, щоб показалася сама основа його — «сірий бугор» і гіпофіз. Потім знов укласти півкулі на своє місце і загоїти завдані рани.
Перші спроби виконати таку операцію здавалися безнадійними. Тварини гинули. В кращому разі вони жили кілька днів паралізовані або втрачали які-небудь життєво важливі функції. Але люди не здавалися. Вони шукали причин важких поразок і усували їх. Точне знання анатомії, мистецтво оператора, винахідливість фізіолога, техніка — все було мобілізовано. Тварини почали видужувати. Нарешті з’явилися «жучки», які навіть не хворіли після операції. Це було те, чого чекав Ридан. Тепер він приступив до задуманого досліду.
Собаку, приспаного ефіром, поклали на операційний стіл. Спеціальні затискачі схоплюють і фіксують у певному положенні його голову.
Люди в халатах і масках діють швидко і точно. Кожен добре знає роль.
Розрізано шкіру на голові. З лівого боку оголюється череп.
Тепер на голову опускається виблискуючий нікелем прилад.
Вмикається струм, і внутрішня частина приладу починає повільно повертатися. Дзижчить коліщатко циркулярної електропилки, вирізуючи овальний отвір у черепі.
Вибрано рідину, що заповнює вільні порожнини мозку. Від цього мозок стає менший і починає відставати од черепа, як зерно сухого горіха від шкаралупи.
Наркотизатор повертає голову собаки потилицею вниз. Мозок відділяється від свого ложа. Невеликий натиск тупим інструментом — і оголюється сіра бугриста поверхня, пронизана пульсуючими судинами; в самій глибині зяючого тайника мозку темніє гіпофіз — маленька залоза, яка регулює ріст тварини і виконує багато інших ще не відомих функцій.