Частина друга
Шрифт:
Я заскочив на коня та рушив геть з економ.
Отже, Мський приказ не гребу гульками, та й ще робить це подал вд столиц, щоб не було чуток на цей рахунок. А то городяни почнуть кстки перемивати, мовляв, мське начальство дурня клеть, наш грош тринька. А те, що Полянков х тринька - було зрозумло. Я коли вештався Торговим Рядом вслякого наслухався.
Традиця, каже управитель. А я додав би - гарненька традиця, пропивати казенн кошти. До реч, здаться тому Прохору чимало перепада з того.
Сонце вже добре пднялося. Я звернув на розвилц
У повтр висв характерний хвойний запах, але вн з часом почав зникати, поступившись запаху квтв. Галявини мж деревами ставали бльшими, кудись зникла похмура кропива та нш непримн оку рослини. Клька разв мен траплялися дерев'ян вулики, зроблен з великих колод дерев. ось коли вже було близько полудня, я нарешт вихав до величезного красивому будиночка. Тут пахло паскою було чутно характерне гудння бджл.
З-пд невеликого навсу вийшов мцний чолов'яга, котрий котив перед собою невеликий бочонок щось тихенько наспвував.
– Доброго дня!
– прокричав я, вдмахуючись вд настирливих бджл.
– тоб... Та ти не махай так! А то ужалять, свт блий милим не буде.
Я злз з коня прив'язав того до дерева, а сам не поспшаючи попрямував до медовара.
– Богдан? Мене звуть Бором, - представився я.
– Радий безмрно!
– сердито огризнувся чоловк.
– Ти вд сава?
Говорив вн рзко уривчасто, нби наказував. Та взагал, збоку здавалося, наче я йому був чимось зобов'язаний. Суворе смагляве обличчя медовара носило печатку якось непривтност.
– Так, вд нього, - вдповв я.
– Рука допомоги.
– року не минуло... Ну, проходь в будинок, зараз будемо сндати, - наказав Богдан.
Вн вдкотив бочку в сторону , витерши руки об сорочку, рушив до дверей.
– Скажть, чого ви кликали.., - почав було я.
– Давай краще в будинок зайдемо, а там побалакамо, - Богдан вдмахнувся вд мох питань увйшов всередину хати.
Судячи з усього, медовар вдносився до того типу людей, як зазвичай кажуть: "Ми сам соб господар". При цьому вони завжди знають "правильне" ршення, яке, до реч, було диним не пддавалося критиц. Вс нш варанти були або похдними вд нього, або навпаки - помилковими. Все залежало вд настрою.
Ми пройшли в свтлицю Богдан рзким жестом запросив, врнше вказав де саме приссти за стл.
Я побачив в красному кутку на стн образ Святого Тенсеса, який висв над запаленими свчками. Всередин дому було достатньо свтла, яке проникало сюди крзь величезн вдкрит навстж вкна. Тут також пахло медом воском.
Господар почав накривати на стл. Робив вн те з явною насолодою та знанням справи. Вдчувалось, що до всього в житт Богдан ставився рунтовно, покладаючись тльки на себе. Я не помтив в хат ан натяку на жночу руку. Проте назвати його помешкання занедбаним - так це швидше образити господаря. Не у всяко хазяйки в хат так прибрано та чисто.
Медовар витягнув з печ горщик з гарячою тетерю, заправленою затовченим салом. Принс з льоху товстелезну гурку, яку швидко нарзав на дрбн шматочки.
– Дуже корисно... якщо в мру, звичайно, - пояснив Богдан.
– Та ще з травками.
Я посмхнувся: ще один любитель випити.
– Ви говорили, що бачили в лс чужих людей. Так?
– нахилився до нього.
– Було, - кивнув Богдан. Вн присв напроти, протягнув мен ложку, а потм дловито розлив горлку по зеленуватих скляних чарках.
– Уже днв десять минуло. Та до цього траплялося бачити... Ти, друже, ж! На голодне пузо розмова грузне!
Медовар нахилив голову. Пробурмотв якусь молитву Святому Тенсесу, а потм прийнявся за юшку. Я не став вдставати та ухопився за ложку.
Хвилина-дв ми ли мовчки. Тако смачно тетер, ззнаюсь, не куштував. Чи то може я так зголоднв... Проте налягав на юшку, як свиня на брагу.
– Я з лугарв, - повдомив мен Богдан.
– У нас тетерю навть дти вмють готувати. А ти звдкля? Бачу, що не мсцевий, не свтолський.
– нгос... Грьонефьелт-форд...
– Не бував, - захитав головою медовар.
Я виршив повернутися до розмови, стосовно чужинцв.
– Тут недалеко проляга Сврйський тракт, - говорив Богдану, одночасно ковтаючи юшку, - так, може, т люди це лише яксь подорожн...
– Ось що, Боре, я тоб скажу: купцв, або м подбних, я за версту чую. на мисливцв вони теж мало схож.
– Тод хто?
– Чужинц... Це були чужинц!
Сказано явно з знанням справи. Богдан втупився мен в оч, наче щось там вишукував.
– А вчора, - промовив вн згодом, - на пвденному сход, на передгр'ях, я бачив клуби чорного диму. Знаки, значить, комусь подають... Так, що слпий побачить. Здаться мен, що це темноводинц.
– А ви таке колись бачили?
– я розгорнув залзну клюку, котру вдбрав у лсовикв.
Богдан завмер та уважно поглянув на зброю. За мить вн потягнувся до не, подряпав нгтем поверхню, , поцокавши язиком, промовив:
– Добра рч!
– Мен кажуть, що вона з хадагансько стал.
– Хто тоб те каже - не бреше! Але це не зброя мпер.
– А хто ж зробив?
– Спитай щось полегше... Хоча, не виключено, що в ливарнях самого Нзбграду. нше питання, яка мета... Тобто, кому потрбн подбн "грашки".
– Я знайшов це у лсовикв.
– Оттаке!
– Богдан здивовано хлопнув долонею по столу.
– Цкаво!
– Отже, ви кажете, що навкруги вештаються тамнич особи.
– Так, вони багато наслдили в лс... бля озера...
– Ви х в обличчя бачили?
– Вони були далеченько... Знаш, Боре, у мене чомусь склалося таке враження, буцмто т люди... т чоловки - воювали... Або мали вдношення до ратно справи.
– Що вас наштовхнуло на подбну думку?
Богдан вдразу не вдповв. Вн взяв чарку, потм кинув погляд вбк образу Тенсеса, оснив себе святим знаменням, одночасно бурмочучи щось про спасння, а потм повернувся до мене хитаючи головою на чарку, промовив: