Частина друга

Меньшов Олександр

– Що?
– не зрозумв я.

– Как оворят: "Обзлавлная змя н укуст". Надо убрать ключви фгури, тм самим растроть плани мятжнков Оршка...

– Яки плани? Ми ж, здаться, навть не знамо, чого вони хочуть.

– Н знам, - помтно, що неохоче, погодився Солодов.
– В крпость н пройт даж штурмом... Больш количство бунтарй - ето служак арнзона. А вообщ, - тут Чаруша нахилився до мене ближче, - он там, внутр, словно ково-то подждают... л што-то. ето "оно" - здсь, в Свтолсь! Даж в Новорад. лсовк, Ддята да проч фокуси - одна цпочка!

–

що ви з Брумом будете робити? Везти його до столиц?

Чаруша розреготався, а потм пробубонв щось про астральне море. Здаться вн натякав на мо д з нападниками, тла яких я скинув з алоду.

– Ти натякаш на вбивство вождя?
– прямо спитав у Чаруши.
– Чи це такий жарт?

Солодов знову бридко розсмявся. А на мо зауваження, мовляв, не можна подбного вчиняти на чужй земл, роздратовано додав, що я, мж тим, зробив те першим, так що когось повчати не маю права.

– А во-вторих, - казав Чаруша, взявшись за боки, наче молодець на оглядинах, - у нас, канйцв, бил с дкарям партет. А он наплвал на договори! как говорят умни голови - за всйо нада платть. Мжду прочм, как раз ето, думаю, ти можш понять... прнять... Кажца, в вашх носкх традциях сть подобно. Я слишал о... Как оно там?.. "Головщна", што л? "Всякй повний в смерт друова чловка, наказиваца смртью". То бшь, свой оловой... ета дя, кстат, мн нравца. Очнь нравца!

Солодов похлопав мене по плечу в знак того, що вн вдноситься до мене з деякою часткою поваги.

– Штоби н оворл в столц про сплошно засль провнц: тмноводнцв л них пршлих, - вдверто розповдав Чаруша, - про засль... чесно скажу - селюков... однако на нх, мать во за ногу, држица вся Каня! Вся чловчская часть Лг! Он так рвносно ратуют за сполнн лавних прнципов, што аж порой настоящм канйцам становица н по сб!

– Кому? Справжнм канйцям?
– всередин щось зашкряботло.
– Це ти про новоградцв?

– А ти што ж думал? Про вас, нгосцв? Та н тушуйся... Я ж вжу, што ти парнь нормальний! Жуа ето отмтл...

Ми вперлись один в одного очами. Чаруша спокйно витримав погляд, не вдвв його, а це говорило багато про що. Перед мною був небезпечний хитрий супротивник. Протягом вс розмови вн перевряв мене, як то кажуть, "на вошивсть". так, сяк, пдмаже маслечком, пальчиком помаха, бровки на перенсс зведе...

Ну, добре!
– промайнуло в голов.
– В цю гру можна зграти й по-ншому. Зроблю все по-свому.

– Отже, на мене кидають Дедяту, - похмуро почав я.
– кого дають в допомогу? Хто пде з мною?

– Хто?
– Чаруша роблено здивувався.
– Якщо у тебе нема свох людей, то доведеться все робити самому.

– Цкаво... Я вважав, що зазвичай в Розшуковому приказ роблять одну спльну справу, тому допомагають...

– Ха!
– Чаруша ляснув себе по пузу.
– Скоро поймйош, што у нас на служб всйо н так, как у всх. Тб лш видают заданя... ну ещйо дн... а всйо но твоя лчная забота. Хочш, д к найомнкам, хочш - свой отряд собрай... Дам тб совт: лучш мть за спной проврних людй.

– Чудово!
– з роню кинув я.
– Слухай,

якщо ти вже почав радити, може тод ще й поясниш, який мен з усього цього зиск?

– Зиск? Мау тб сказать, какой у мня.

– Вважаш, мен це буде цкаво?

– Скор познаватльно... Ти нанялся до сава, а раз так, то нчво жаловаца!.. Мжду прочм, отряд у тбя уж сть!
– Солодов хитнув головою вбк Стояни, Першосвта та Бернара.
– Мн расказивал, как ви вчтвром куролсл на том остров... Так вот, найд Ддяту виясн, што он удумал.

Солодов дловито смикнув свй ремнь та пшов до свох помчникв. Я ж нервово ткнув камнчик пд ногами та присв на бережку.

Незабаром пдйшов Бернар, а за ним Першосвт. Пики скривили так питлив, наче у хитруватих мишиних нишпорок.

– Мен ось цкаво, - кинув я м, - а чого ви вс прихали з цим Солодовим?

– Ну я, - почав Першосвт, - виконував твй наказ... Похав до столиц, там мене захомутали...

– А ти ж мене сам кликав на допомогу, - посмхнувся ельф.
– Просив ради... ось я тут.

– Смшно, - хмикнув я.

– А що трапилось? Чого ти такий сердитий?
– тихо спитав Першосвт, кидаючи косий погляд вбк Солодова та його помчникв.

– Зв'язалися з тим Розшуковим приказом на свою голову!
– прошипв я.
– Треба в Заозер' декого розшукати...

– Де саме?
– дловито спитав ельф.
– кого?

– Якогось Дедяту... бандита... та вбивцю, хай йому грець! Вн переховуться в Заозер', а де саме - одному Нхазу вдомо. А взагал - не подобаться мен все це!

– Що саме?
– не второпав Першосвт.

– Все! От вдчуваю якусь пастку... якйсь пдступ... пдленький пдступ... Мен взагал нод здаться, що тут... навколо мене... завжди щось не так... але я няк не можу зрозумти що саме... Няк! Часом таке вдчуття, що я всередин якогось горщика... намагаюсь нього вибратися... ледь тльки вдаться те зробити, як виявляться, що потрапив в ще бльший горщик. А за ним наступний... От що це за нхазвня така?

– Ти, друже, не думай так багато, - хлопнув мене по плечу Бернар, - а то вош заведуться!

Не характерний для нього жарт. Мабуть, таким чином паладин хотв мене хоч тршечки пдбадьорити.

Я глянув назад та помтив Стояну, яка задумливо сидла бля стни гберлнгського будиночку.

– Ну з вами зрозумло, - кинув я хлопцям, - а чому Стояна прихала?

– От вдчував, що нам буде потрбний слдопит, - знову весело промовив ельф.
– Це я вмовив допомогти... мж ншим - тоб. Тому Стояна погодилася.

– Слдопит нам дйсно потрбний, бо куди хати, навть не знаю.

– Так, - захитав головою Бернар, - Заозер'я - поняття довол широке. Це не тльки Ведмежий лс, а також й Коржов луки, що тягнуться вздовж Серпа, аж до Смоляного бору...

– Якого серпа?
– не второпав я.

Бернар присв навпочпки, взяв маленьку глочку та накреслив на земл щось на кшталт круто дуги. Наступним рухом вн домалював до не жирну пряму лню, а поряд з нею, здаться, яйце.

– що це?
– наблизився Першосвт.