Частина друга

Меньшов Олександр

– Першими, з ким псля Катаклзму, так би мовити, зстикувалися гберлнги, були ельфи. Потм орки з алоду зун... Проте через кривав сутички, ми бгли звдти, потрапили на Кватох, - Сот пдкинув у вогнище дров. Полум'я яскраво спалахнуло та жадно накинулася на нову порцю "ж".
– Але ви, люди... канйц, - продовжив гберлнг, - теж поставились до нас не дуже дружньо. тльки коли ельфи повдомили, що, мовляв, наш народ волод тамницею перемщення в астрал, ви сприйняли нас серйозно... майже, як рвних... Тодшнй намсник Кватоху, мж ншим, виршив було силою оволодти знанням про астральн корабл, й тому нам довелося звдси

бгти.

– Прямо так?
– здивувався я.

– Тебе це диву?
– посмхнувся Сот.
– Мж ншим, ви тому взяли нас в Лгу, що ми знали про астральн мандрвки. А вс ц гаряч розповд про уню трьох народв­, про рвн можливост для всх, будь то ельф, людина чи гберлнг, та таке нше, що солодше меду, насправд не варт й тухлого курячого яйця!

– Мен здаться, це перебльшення.

– Можливо так, - неохоче погодився гберлнг. Вн протягнув мен коржик з рибою.
– Але все-таки псля того випадку, ми стали обережними... Та взагал, бажання бути самостйними та незалежними вд вас, нкуди не зникло. Наша Рада громад наполяга на пошуках Батьквщини. Це прямий шлях до свободи. Розумш?

– Розумю, - кивнув я.
– Свободу няким медяником не замниш... ще я розумю, що деали Лги давно протухли, як несвжа риба.

– Тут ти цлком маш рацю! Але вс ми без виключення сам винн у власних грхах, тому нема чого на когось наркати. Помилки породжують лише помилки... Знаш, - сумним голосом промовив гберлнг, - у мене колись було дв сестри. загинули вони через дурну примху одного сотника. До реч, людини. Пам'ятаю, як на зауваження, мовляв, що пд час штурму Павучого схилу на Святй Земл, загинуло дв третини рестровикв. А з них половина - це гберлнги. та червонопика сволота вдповда, що, мовляв, наш народ занадто добре розмножуться. Тому, каже ви вдновите свою чисельнсть... У мене тод перед очима наче якась бла пелена з'явилася... Вбити я його не встиг, бо товариш вдтягнули... Потм був суд... Ех!

це "ех" було таким пронизливим, зо в мене мороз пробг по шкр. Я завмер, так не дожувавши коржа, втупившись в гберлнга, котрий розгублено дивився кудись в землю, та нервово шаркав ногою.

– Гаразд!
– голосно промовив Сот.
– Щось я втомився сьогодн. Пду спати.

Вн кинув ще одну порцю дров та поплентався до хатинки.

У мене на душ щось недобре заскреблось. Я дивився на маленьку фгуру гберлнга, намагаючись зрозумти, що трапилось... що не так...

Ветеран... воював за Лгу... а вона його не прийняла... Або вн ... Скорш, вн ... та вс його одноплемнники стороняться Лги... Вс хн думки, вс хн сподвання лише про втрачену Батьквщину... Свобода та незалежнсть - ось що м треба. А вся ця метушня з Лгою, особливо з канйцями, лише тимчасовий етап.

Сот ма рацю... та й водянки також... Ми, люди, дуже дивн стоти. Можемо, подбно сосновй смол, затягувати в себе всх, кого зловимо. Можемо бути тим "клем", що з'дну водино навть те, що, здавалося, не з'днуться... А нод можемо бути й причиною розриву найбльш дружнх вдносин, як легко переходять у вйну... в руйнування... в смерть...

Я дов залишки коржа, потм знайшов соб сухе мсце, кинув пд голову сдло й прилг.

В неб тихо переморгувались србляст точки зрок. Провалюючись в сон, я раптом згадав Бернара, якого хвилювало, де все ж знаходяться ц сам зрки. От же часом

дивн бувають у нього думки... дивн... дивн...

10

...У рот був такий присмак, немов там миш насрали. Голова була важкою, як камнь. Все через вчорашню медуху, хай вона скисне!

Я пднявся та попрямував до озера. Роздягнувся, заскочив у воду. Ну тоб справжн парне молоко! Я занурився з головою, розслабився, намагаючись прийти в себе.

О, Сарне! Як же бува здорово просто поплавати.

Вдкрив оч, але крзь воду мало чого змг побачити. тут наче щось перемкнулося...

Ядовито-зелене свтло... аж виклика вдразу... щось гудить десь на задньому план... наче за спиною, чи за стною... Здаться, я у вод... або ще в якйсь рдин... Буцмто крзь якусь пелену чуються голоси... Але це не просто пуста розмова... Зовсм н! Здаться, хтось команду, вдда чтк накази... проте я не можу зрозумти ан слова...

– Кам--... йовкхаан...

Що це? Хтось тисне на груди... Я не можу поворухнути ан рукою, ан ногою...

– Кам!
– знову команду чийсь трскучий голос. вже бльш чткше.
– Адхк!.. Драйган ка дл л ло!

"Драйган"? Здаться, почулося саме це... тобто... тобто... тобто "дракон"... Дракон?
– мене наче кинули в бочку з льодяною водою!
– Псяче хутро! Та невже мене хтось схопив? Що вн, чи вони, роблять? Чому мене так пече в грудях?
– думки перелякано притислися по куточках свдомост. А в наступну мить я винирнув з води...

Вддихався, озирнувся. Та н, някого зеленого свтла... Бле озеро... берег... хатинка гберлнга...

Фух! Оце мене щось тпнуло! Треба поменше горлки жерти!
– я рушив назад, до берега.

Клька хвилин плавання привели мене до вдносного ладу. Марення швидко розвялося. Голова вже не задавалась важкою. Та взагал настрй навть пдбадьорився.

– Полегшало?
– почувся веселий голос Сот.

Вн стояв на помост та возився з човном. Гберлнг виглядав так, нби вчора зовсм не пив.

– Ти куди вже зрання?
– запитав я, вибираючись на берег.

– У рибалки одна потреба, - посмхнувся Сот.
– Це риба! А ти б лпше в баньку сходив, нж тут плескався.

– де ж тут баньку знайти?

– Якщо пдеш дал уздовж озера, то версти за дв до не й дйдеш. Там добрий маток, який належить мськй управ. Можна домовитися з наглядачем, а краще з банщиком, та попаритися, - гберлнг чомусь хитрувато пдморгнув та полз у човен.

Я отряхнувся, потм прилг на трав й деякий час нжився в промнцях враншнього сонця, дивлячись, як Сот гребе по озеру.

Отже, - мркував мж тим, - сьогодн треба дстатися до медовара, переговорити з ним, а к вечору повернутися до умовленого мсця зустрч з Першосвтом.

Тому не став зволкати, нашвидкуруч посндав, напов коня, запряг його не поспшаючи рушив у дорогу. Об'хавши дрбн озерця, затягнут блдо-зелено плвкою якихось смердючих водоростей, я дстався березняку, а звдти вибрався на ледь помтну стежку, що йшла хвилястою змю в напрямку пвнчного заходу. Поява на деревах раннх жовтуватих листочкв характерно вказувала про наближення осен. Мабуть ще якихось пару тижнв почнуться част дрбн дощики. Вечори та ранки похолодншають.... Може вже попруть гриби...