Частина друга

Меньшов Олександр

Фух! Ну гидота! Кстлява суха рука, яка блищала в сутнковому свтл астрального моря... Псяче хутро! Йди воно все в болото!

Стежка вивела мене з лсу та попереду замаячив будиночок Сот. Бля нього я помтив деклька людських фгур, котр крутилися навколо куреня. За деклька секунд стало зрозумлим, що серед них знаходиться Першосвт, Стояна... Бернар... Очевидно, останнй врешт-решт, знайшов час для допомоги. нш ж четверо чоловкв, швидше за все, були з Розшукового приказу.

Вони вс помтили мене та згрудилися бля зароств бузини.

– Чого тут чекате?
– запитав я, наблизившись

до них.
– Ми ж домовлялись зустртися...

– Ето я прказал хать по твом слдам!
– заявив кругловидий молодик. Вн виступив вперед, поклавши руки на ремнь та демонстративно представився: ­ - Солодов... Чаруша... Я, как ти понмаш, возглавляю службу дйствя Сискнова прказа.

Здаться, мен щось доводилось про нього чути. Це був один з помчникв Жуги сава.

– Ну народу ж сюди прискакало!
– спробував я пожартувати.

Чаруша кисло хмикнув та запропонував розбити тут табр обговорити мо справи.

– Я так понял, - все з тю ж нахабною посмшкою говорив Солодов, - ти довольно харашо порискал по мсним лсам.

Я тут же напружився. Подбн натяки не пахли чимось примним.

все ж ми розбили табр, Першосвт розвв вогнище та вс сли навколо нього. Врнше вийшло так, що люди Чаруши розташувалися з одного боку, а ми четверо - з ншого. Бернар, до реч, встиг мен прошепотти про обережнсть.

– Гнилувата людина, - додав вн, киваючи на Чарушу.

Бернар, зазвичай, розбираться у нутрощах чужих душ. Тому я виршив покластися на його оцнку.

Солодов знову почав наполягати на мому звт. Мовляв, розповдай, що виходив.

Я прикинув, чи нкому не нашкоджу своми мркуваннями, та почав неквапливо розповдати про те, що тут вже клька мсяцв вештаться такий соб Шрам, котрий також вида себе за служаку з Розшукового приказу.

– Так сть!
– погодився Чаруша.
– Ми получал от нво посланя.

– Матвй каже, що вже все доповдав.

– сл послал тбя, значть ми сщтам, што н всйо било нам расказано, - сухо заявив Солодов.

– Ну добре, - кивнув я, та почав говорити про пдозрл д лсовикв, про бйку з ними бля астрального моря, про знайден "вовчарн" та мшок-клещевк. Не забув про Зубаря, про чужинцв, котр переховуються в лс. Закнчив розповддю про напад на мене.

Коли я доповдав саме про сутички, на якусь мить на обличч Солодова пробгала тнь здивування. Так, принаймн, мен здавалось.

– Значт ти, Бор, думаш, - зщулився Чаруша, кидаючи при тому погляд на свох товаришв, - што тот бродяа, которий напал з кустов, на самом дл слдл за ородскм прказом? А зачм?

– А Нхаз його зна, - знизав я плечима.
– Може хотв пограбувати, а може - просто випадково там опинився. Тепер цього не вияснити.

На це Чаруша чомусь кивнув головою, а потм кинув мен невелику бляху. Це був щит, який зверху тримала людська рука.

– Овва!
– здивовано вигукнув я, розглядаючи стальну бляху.
– Це "Рука допомоги"?

– Да, ето она, - промовив Солодов.
– йо видают постояним... проврним работнкам сиска, - слово "проврний" Чаруша сказав з явним пдрунтям.

– А до цього виходить не довряли?
– запитав я.

– Жуга прказал проврть...

– А що

змнилося?

– Всйо, - посмхнувся Солодов.
– Всйо змнлось... Мжду прочм, ти провйол отлчную работу...

– що тепер? - не розумв я.
– Повертатись до Новограда?

Чаруша скривився, нби в журавлину.

– Ещйо рано!
– махнув вн рукою.
– Твой расказ подтврдл наши подозрня. Штоб стало ясним, скажу слдующ: н только Шрам ти, Бор, тут полядиват...

Солодов раптом пдввся та показав мен знаком вдйти з ним убк.

– Давай-ка, братц, пошпчмся, - з якоюсь шпилькою промовив вн.

Ми пшли аж до помосту. Чаруша, переконавшись, що нхто не почу подальшо розмови, заговорив довол серйозним тоном:

– Н хотл пр всх расказивать... Дла тут творяца страни. Жуга сщтат, ето как-то связано с Оршком.

– А що ж там трапилось насправд?
– запитав я.
– Вс мовчать, наче води в рот набрали.

– В крпост бунт. Большая часть командров захвачна мятжнкам... А ни с нм заодно!

– хто т заколотники? Звдки взялись, чого хочуть?

– Н ясно. Вообщ н ясно... Он даж н дут на прговори. Сйчас крпость окружна войскам...

Солодов нервово почухав кнчик носа. Очевидно, вн ршався, чи длитися з мною якоюсь нформацю, чи поки не варто.

– Вчра в столц питалсь схватть одново подозртльнова чловка, - сухо сказав Чаруша. - Стража просто хотла лянуть кто он таков... чво бродт ночью по улцам... В общм, обичная проврка... А нзнакомц вдру вихватл мч да в драку. Тяжло ранл дсятнка... Блся мужик отчаяно. Питался скрица... Но наши доблсни стражнк, - Солодов псля цих слв скривився, - зарубл во насмрть! Колол, пока н устал... тпрь н звсно, кто он, куда шйол. Пр осмотр тла нашл обривк какой-то запск. Удалось разобрать только одну строку: "Скоро ми будм отови виступть захватть Новорад".

– Прямо так написано?
– здивувався я. ава

– Прямо так, - хитнув головою Чаруша.
– Ми полагам, што ето одн з людей Ддяти. Слишал про такова? ? О-о, ето щйо тот ад. Хтрая, жстокая тварь... Он по свой пррод бунтарь! Пока служил на Святой Змл, бил замчен в том, што подбвал солдат к нповновню, к саботажу! За што бил сослан на Умойр... в шахти... Оттуда бжал, пр том убл двух стражнков случайнова свдтля. Доло врмя злодйствовал на дороах. Сколотл там банду отчаяних оловорзов... А д-то од тому появлся у нас в Свтолсь... Послднй раз во вдл в Заозйор'. Думаю, тот чловк, которий накнулся на тбя в чащ, тож з во людшк.

– Цкава розповдь.

– щйо би!
– посмхнувся Солодов.
– Ти знаш, етот Ддята хотя ност клчку нльскй, однако довольно лко сходца с людьм. Мно, мяко оворя, очаровуюца м. Даж помоают...

Псля цих слв я вдразу згадав Сот, котрий перевозив незнайомцв до лсовикв.

– Кто првозл?
– перепитав Чаруша, почувши вд мене про те.

– Мсцевий рибалка-одинак... Його кличуть Сот Смердючка, - я розповв Солодову про все що чув вд гберлнга.

– Больш нчво н забил щйо расказать?
– якось сердито промовив Чаруша.
– Ну, ладна! Давай разбрйомся, кому што достайоца по заданям. Ми займйомся Брумом, новим вождйом лсовков. А тб прпадат Ддята.