Частина друга

Меньшов Олександр

– Ми брать... ми кдать ти... кдать в конц мра...

Лсовик махнув вбк астрального моря.

До реч, непогана дея, щоб приховати слди вбивства.

– Ну йди до мене. Спробуй кинути, - я неквапливо витягнув меч.

Ось тоб друга стадя нашо бесди. Якщо це не под на дикунв, прийдеться битися. Та й по справжньому.

Лсовики наче очкували на мй вчинок. Кинулися вс разом.

Щоб якось збити хню пиху, я закрутив вяло. Фальшон та сакс злобно розскали повтря. Будь-хто б остергся бездумно кидатися в бйку, а ц, наче мухи на гвно, закружили навколо мене.

Рухи

нападникв були рзкими й якимись стрибкоподбними, а тому - прогнозованими. Добре було зрозумло, що вони не зовсм звичн до ратно справи. А ось напасти гуртом, з гущавини й, скажмо, розпороти чужинцю живт свом ножом, або розтрощити голову палицею - це легко.

Я рубився дловито, з знанням подбно справи. Кров лсовикв виявилась такого ж кольору, що наша, людська. Яксь пвтори хвилини й все було скнчено. Вовченята, зрозумвши, що залишилися наодинц з мною, побачивши свою безпораднсть, тут же дременули свт за оч.

Слухай, Боре, - кляв я сам себе, - але ж можна було спробувати домовитись... не вбивати нкого... Продемонструвати свою миролюбнсть... вдступити... А ти ж, як той злодй... як найманець... головорз...

Стй! А хба я дйсно не головорз? Хба той же Жуга не звав мене до приказу з подбними намрами?

Дурн думки! Дурн та невчасн! Хто жалться, коли вже справа зроблена?
– я витер об рукав клинки та сердито труснув головою, раптом розумючи, що виявляться спав у човн Сот.

Гберлнг на мить припинив гребти та роздратовано цикнув:

– Год стрибати! Потопиш нас!

Уже зовсм стемнло. З'явився блдий погризений мсяць. Не дивлячись на вдносно чисте небо, вн сьогодн свтив довол кволо.

– Пливемо?
– неголосно я спитав у гберлнга.

– А то!
– сердився вн.
– треба було рухатися вноч!.. Ти що ж там натворив, га?

– Нчого, чого не робив ранше, - невизначено промовив у вдповдь знову прикрив оч.

Щоб приховати слди бою, я скористався "пропозицю" лсовика та скинув тла нападникв у астральне море. Залзну клюку (таку назву дав тй дивнй помс палиц й сокири) залишив, бо мене насторожувала яксть подбно рчч. Навть слпцю було б ясно, що цю зброю лсовики самостйно виготовити не могли. Треба буде показати Жуз. Хай також мзки посмажить.

Я завернув клюку в шматок тканини, яку знайшов серед пожиткв лсовикв, та попрямував на пвнч до неприступно на вид грсько гряди, яка роздляли Свтолсся та Сврю.

Навть здалеку було помтно, що скел, як монолтною прямовисною стною пднмалися ледь не до самого до неба, тягнулися з заходу на схд, представляли собою суцльну неприступний кам'яний мур. В ньому не було помтно навть натяку на якйсь прохд.

тут я втрете натрапив на лсовика. Скорш за все то був ще один волхв. Одягнений в довгополу плетену спдницю, та накинуту на плеч вовчу шкуру, вн тягнув перед собою величезний полотняний мшок. Лсовик вийшов на галявину, озирнувся та присв на траву.

Волхв мене не помтив, слава Сарну. Не хотлося б втрете битися з представником цього племен. так наворотв, ще приказу розплутувати прийдеться!

Лсовик вдставив мшок, взяв в руки паличку та став щось креслити

на земл. Я обережно наблизився, заховався за стволом одного з дубв та взявся за лук. Волхв бурмотв щось соб пд нс, нод постукував паличкою по худющим брудним стегнам, а за клька хвилин здаться взагал заснув.

Пройшло трохи часу, коли раптом мшок заворушився з нього вибралася... величезна сива блка. Вона була настльки велика, що я вд здивування трохи позадкував. Взагал, спочатку здалося, що це вилзло якесь ведмежа-однолтка. Але побачивши обскубаний хвст, характерн китиц на вухах... стрибкуват рухи... мен стало зрозумлим, що ця потвора -блка.

Тваринка завмерла, принюхуючись до навколишньо обстановки. вочевидь не знайшовши анчого пдозрлого, вона лниво поскакала в гущавину.

Я стояв на одному колн, тримав лук напоготов. Лсовик спав, опустивши голову на груди. Здаться, треба звдси вшиватися, поки вн не прокинувся та не почав розшукувати сво "свйське зврятко".

Крок за кроком, я обережно вдступив за пагорб та квапливо рушив геть. тут зарост папорот стрмко розверзлися, й перед мною вискочила все та ж величезна блка. Вона втупилася в мене дивним поглядом, зовсм не звриним. Я б навть додав, що так не дивиться жодна жива стота, яку знаю. Саме жива! Це не обмовка!

Якась мить ця потвора оголила довжезн гостр зуби-голки. В наступну секунду вона люто ощирилася та глухо загарчала.

Це тоб, Боре, не Срко з хазяйського подвр'я, - промайнуло в голов.
– Така падлюка гавкати на всю вулицю не буде, кинеться при найменшй можливост, та вчепиться наче п'явка. Вдгризе шмат ноги або вдкусить пальц. А там хоч плач!

Я обережно дстав фальшон, скажу що зробив те вчасно. Дико блискаючи викоченими очима, блка ринулася вперед. Мо тло знову здивувало незвичайною реакцю. Я навть не встиг зрозумти, коли рубанув потвору. Тльки отямився, то вдразу побачив лежачу окремо голову та тло, яке спалося на трав.

Волхв, що сидв на галявин, раптом глухо зашипв та звалився на землю. Вн трохи спнувся застиг в дурнуватй поз, притискаючи руки до сво ши. Я кинувся до нього, але ледь наблизився, то тут же второпав, що лсовик помер.

Дива!
– промайнула думка.
– Це що ж виходить? Оця потворна блка... нхазв волхв... якось пов'язан мж собою? Невже лсовик перетворився на волохате чудовисько?

Мшечок знову заворушився, я тут же занс меч для можливого захисту. Секунда-друга з нутра почали виповзати зеленуват жуки... Здоровезн, розмрами десь з нготь...

Я обережно нахилився та за мить зрозумв, що ц комахи дуже схож на збльшених в рази клщв.

– Псяче хутро!
– голосно вигукнулось само собою.

сховавши меч, я витягнув з сагайдака зачаровану стрлу, скомандував "Вогонь" та пдпалив злодйський мшок. Вн яскраво спалахнув та тут же густо задимв. Другою стрлою я пдпалив тло колдуна.

Ну прямо тоб один до одного!
– стрибали в голов стривожен думки.
– Клтки для розведення вовкв, мшки з величезними клщами... Хочеш, не хочеш - але все вказу, що до негараздв в Берестянц та на вирубц причетн лсовики!..