Частина друга
Шрифт:
А гвна ви мерзлого не хочете?
– роздратовано мркував я тод.
– От навщо мен ваш "союзники"? Крутите словесами, як т гоблни сонцем!..
– Це все? Тльки побазкати з Анчутою?
– спитав мене Першосвт.
Я труснув головою, вдганяючи дурн думки.
– Не зовсм, - вдповв товаришев.
– Недалеко вд водяникв живе один медовар. Його звуть Богданом... е-е-е... Лютиковим... Вн доносить, наче хтось в полях потраву розкида. От Розшуковий приказ й просить нас подивитися... Вияснити, що до чого.
Першосвт задумливо подивився кудись вдалечнь.
До реч, вештаючись Новоградом почув вд когось одну цкаву сторю, дуже схожу на правду. Наче колись в астрал зткнулися три острови. Так з'явився один великий алод Кватох, котрий длився на Свтолсся, Темноводдя й Сврю. Через це зткнення з'явилися в центр алоду мереж гр.
Ми з Першосвтом оминули звален в купу величезн тесан дерев'ян стовбури й вихали на велику длянку. Крокв за двст звдси виднлася будвля лсопилки. Людей тут було небагато, вони чомусь не працювали, а сидли маленькими групками.
– Гей! Де тут знайти керуючого?
– запитав я у одних.
– Да тама он!
– вказали нам на дерев'яну будвлю.
– А чому тут тиша така?
– запитав Першосвт.
– Сталося чого?
– Так, мл чловк, вдш от клщй спаса нт.
– Тобто?
– Тю! Ну каво укусят, сразу болт, - запекло затараторили люди.
– Жар, брд... лхорадка... лжш, ак брвно... Тошнт, только голову поврнйош... Да тло всйо ломт, словна на нпогоду.
– Уж два дсятка работнков слягло!
– заявив нший чолов'яга.
– Визвал з столци свящнков да друдов. Думают, што ето дло рук мпр.
– Чого так?
– здивувався я.
– Да могл завзт гадость какую-то со свох пустинь...
– А що, клщ в пустелях водяться?
– здивувався Першосвт.
– Та звдки тут мперськ поспаки? Ми ж не на Святй Земл, врешт решт!
– О!
– чолов'яга поважно захитав головою.
– Аткуда, да аткуда! Ет сволоч умудряюца бить впутаним во всх подозртльних длах! Помнш, как било на Умойр? л Форокс? Чйни уш там торчал?
Ми з Першосвтом перезирнулися. Здаться, вн також не особливо знав, чи вуха там побачили мсцев лсоруби.
Я ж мж тим пригадав слова Сави - вантажника Мухова: "...ето всйо чрз клщй! Мол, кусают оттово люд болют... страх как болют... Лежат, ак мйортви".
– Работи стал!
– заговорив нший чоловк.
– А нам см' кормть нада! То ж прходм... да осторожно пробум лс валть да разплвать на доск... Щас сдм, ждйом разршеня на оно.
Тут я бля лсопилки помтив постать Бернара. Вн та ще дво священикв стояли над людським тлом, що було накрите старою дерюгою, запекло про щось сперечалися, при тому частенько вказуючи вбк. Я прослдв напрям та побачив ще одну людину. Судячи по характерному одягу невеличкому ведмежат, який сидв поряд з ним, це, скорш за все, був друд. Вн щось варив у казан на невеликому вогн, помшуючи дерев'яною палицею. При тому робив вигляд,
Бернар побачив нас тут же залишив свох товаришв, рухаючись назустрч. Ми з Першосвтом пришпорили коней та похали вперед.
– Доброго ранку!
– сухо привтався паладин. Було помтно, що вн був чимось роздратований.
Я зскочив вниз та спитав про справи. Бернар сердито хмикнув та сказав, що стикаться з подбним вперше.
– Борррдль дйо мерррд... Повний срач!
– неочкуване вилаявся паладин.
– Клщ й ранше кусали, але щоб з таким ось результатом.., - тут ельф вказав рукою кудись убк.
Я повернувся жахнувся: за горою повалених дерев пд саморобним навсом лежало з пвтора десятка людей.
– Овва!
– вирвалось само собою.
– Жив?
– Поки ще жив, - хитнув головою Бернар.
– що це означа? Захворли?
– Хтозна! Ми тльки годину назад сюди прихали... Якщо врити друдам, все через клщв. Прямо напасть якась! Весь лс навколо лсопилки кишить цими стотами.
– А друди тут давно?
– Другий день. Мж ншим вони кажуть, що чули про так випадки... Хоча мен здаться, вони й сам мастаки витворяти щось подбне.
– Ти х в чомусь звинувачуш?
– Н, - роздратовано вдповв Бернар. Не дивлячись на це заперечення, мен чомусь подумалось, що ельфу дуже б хотлось бачити винними саме друдв.
– А чому лсопилку не закриють?
– спитав Першосвт.
– Та тут треба все ретельно переврити...
– Ще повчи нас, що робити!
– огризнувся паладин.
– мж ншим, нас вже покликали, коли тут почався суцльний мор! Мський приказ занадто довго колупався в одному мсц!
– Друдв також приказ покликав? - промовив я.
– Та це Добромил Лтов, керуючий лсопилкою, наполг!
– невдоволено кинув ельф.
– До реч, ось той чолов'яга з ведмежам - Благолюб Пименов.
– Сказав так, наче я повинен був його знати.
– Зараз варить якесь злля. Буде пробуватиме самостйно лкувати...
– А ти чим невдоволений?
Чесно кажучи, я вже знав вдповдь. Тим паче паладин сказав "самостйно", та й ще з таким соб глузуванням. Бернар бачив в цьому друд суперника. Так-так, вн, як паладин, як служник Церкви, няк не мг змиритися з тим, що прийдеться спвпрацювати з язичниками. А якщо т ще й вилкують хворих лсорубв (без допомоги церковникв), то легко може народитися пдстава для подальшо недоври до Церкви Свтла.
– До реч, тут Стояна, - заявив Бернар.
– Вона зараз яксь травки збира.
Я кинув погляд на лс та побачив серед дерев чиюсь невеличку фгуру.
– А вона знаться з цим Благолюбом?
– спитав у паладина.
– Можливо... Коли я прибув, то мен повдомили, що вона допомага йому. все.
– Ясно... Отже, мен вже зрозумло, що ти з нами не подеш?
– Поки н... Вибачай... Плани рзко змнилися... Треба з цю справою розбратися.
– що ти будеш робити?
– Ми, - поправив мене паладин, хитаючи головою вбк свох товаришв.
– Ми будемо робити... Якщо вдверто - спробумо лкувати Свтлом.