Частина друга
Шрифт:
– Как раз люд...
– Ну так то може яксь мисливц, чи пасчники?
– Я уж говорл, што вжу насквозь... То люд страни... опасни... А лсовк нам как-то прлагал ту рибу, што поставлям в Новоград, намрно портть. Штоб у вас мор бил...
– Це, сподваюсь, не жарт?
Але так було помтно, що вождь словами не кидався. Вн знову замотав головою та повдомив, наче плем'я лсовикв в Берестянку вовкв насила, щоб т нападали на домашнх тварин.
– Разв не слишал про то, што в столчних лсах волков развлась тьма-тьмущая?
– А де ж мен цих лсовикв шукати?
– Зачм х скать? В Озйорном урочщ стот х посйолок. Новова вождя зовут Брумом. Молодой он, сльний... Как-то ходл к нму гберлнг договорца про лс для кораблй... Очнь повздорл. Очнь!
– Анчута скрушно закачав головою.
В цей час всередину заглянули два водяника. Вони щось пробулькали свому вождю той ршуче встав.
Судячи з усього, наша бесда добгла кнця. Ми вибрались назовн й розпрощалися. Я рушив до Першосвта, який куняв бля коней. Штовхнув його в плече та наказав збиратися.
– Куди ми?
– схопився парубок.
– Стояну треба знайти. А то вже нч близько, - вдповдав я.
– А що той вождь хотв?
– Розповда усляке... про якихось загадкових незнайомцв... лсовикв... Проте, його слова ще переврити треба.
Ми заскочили на коней похали назад уздовж кромки болота. Я десь бачив галявину бльш-менш придатну для табору. Сказав Першосвту, що там зупинимося, помо та заночумо.
– Тю, а ти казав, що ми не повечерямо!
– посмхнувся хлопець.
– Слухай, а як же Стояна?
– запитав вн.
– Розведемо багаття вона сама нас знайде.
Так, мж ншим, вийшло. Тльки-но розпалили вогонь збралися повечеряти, з-за заростей очерету вихала друдка.
– Як пошуки?
– запитав я у не Стояна знаком показала, що все вдалося.
– А ув вас што?
– двчина зскочила з коня.
– Почув таку думку, буцмто клщв могли наслати лсовики.
Першосвт навть завмер.
– Овва!
– вигукнув вн.
– що ми будемо робити?
– Поки повечерямо, - спробував я пожартувати. А якщо чесно, то й сам того не знав...
8
...Ранок видався холодним. Правда на трав лежала рясна роса, а значить, мркував я, день обця бути спекотним.
Стояна прокинулась сама. Вона пдвелась та присла бля вогню. Протерла заспан оч, озирнулася... побачила мене та зняковло посмхнулася... Не дивлячись на те, мен здалося буцмто й не сподобався той факт, що споглядав за нею. Двчина трохи нервово за теребила косу, очевидно розмрковуючи над ти, чи варто переплтати.
Не знаю чому... можливо це вийшло якось пдсвдомо... але я почав порвнювати мж собою Стояну та Корчакову.
Юнсть, невиннсть... таке соб збентеження нерозумнням того, що вдбуваться у самй соб... Все це мало певну привабливсть. Однак Стояна ще не вмла собою володти.
Що ж те таке?
– питав я себе.
– Внутршня зрлсть? Впевненсть, яка розкрива жночу силу?.. Так, Корчакова випромнювала загадкову енергю, силу яко я не мг пояснити. Вона знала соб цну, мало того - поважала себе. я не помтив, коли пддався тому. Це трапилось саме собою... Щоб я тепер не казав ншим, чим би не виправдовувався, але Корчакова змогла мене полонити. Але ж пройшло якихось два дня!
От, псяче хутро! як тепер реагувати? Залишитись з нею?
– я нервово труснув головою, намагаючись привести себе до тями. Виршив, що зараз не на час виршувати це питання. От повернусь в Новоград, тод буду сушити мзки.
Першосвта я ледь розштовхав. Вн пробубонв, що голодний зараз би було непогано з'сти смажено ковбаски, якою так смачно годували в " Красном птух". А потм знову почав дрмати, й мабуть ув сн щльно налягав на жу, бо почав трошки просмоктувати.
– Пдводься-бо!
– ткнув я хлопця ногою по дуп.
Той сердито буркнув, але швидко вдйшов.
– Боре, а ти б чого хотв пости?
– причепився вн до мене.
– Зая, бачу, для тебе виготовля... то вергуни, то...
– Ось що, друже!
– перебив я Першосвта. Намагався говорити неголосно, щоб не почула Стояна.
– Часу на роздуми у мене було достатньо, тому вчинимо так: ви удвох повернетеся до вирубки... Ти, Першосвту, супроводиш двчину до Пименова, а то мало кого тут носить. А потм вдправишся в Розшуковий приказ до Жуги сава.
– Сам?
– Н, з загоном рестровикв! Звичайно, що сам!
– Але.., - почав голосити хлопець, - але... але...
– Дай договорити! Розкажеш йому про лсовикв та про клщв. Дзнашся про наш подальш д. Чекаю тебе завтра... ввечер... ось тут... на цьому мсц.
– А ти що ж?
– Ну... повештаюся Озерним урочищем... подивлюсь, що тут до чого...
– Сам? Тоб не здаться, що це небезпечно?
Я вдмахнувся та ршуче пдввся. Пдйшов до свого коня та причепив до сдла торбу.
– Отже сндайте!
– кинув через плече.
– А потм вирушайте в дорогу... Я чекати не буду, поду вже зараз.
– Боре, ти.., - пдскочив Першосвту.
– Цить!
– пдняв я руку в знак мовчання.
– Ось тоб грош на таке-нше. Переночуш у Корсаково, зрозумв?
Хлопець щось мляво вдповв та полз в свою торбу за жею. Я заскочив у сдло похав в напрямку селища водяникв. Спробую ще раз переговорити з Анчутою.
До реч, що до свох планв, тут я не лукавив дйсно хотв подивитися на мсцеве життя, як то кажть, власними очима. Можливо, треба ще заскочити в поселення гберлнгв та переговорити з рибалками. Впевнений, що м також що сказати.