Частина друга
Шрифт:
– Отже, пане Боре, - почав вн якимсь сухуватим тоном, - ми послухали вашу розповдь... Проте все ж не можемо не спитати про власну думку.
– Стосовно чого?
– Ви в деякому род стали частиною заколоту проти Клемента д Дазр...
– Як це так?
– ледь не вскочив я.
– Ви мене не правильно зрозумли. Справа в тому, що вам прийшлося стикатися з заколотниками... як з середовища ельфв, так серед канйцв. То ж нам хотлося б знати вашу думку, стосовно того, з ким ми... з ким ви малу справу.
Я кинув погляд на
– Гаразд, але попереджую, що ви сам запитали!
– промовив я, пднмаючись на ноги.
– Будь-який заколот ма пд собою тльки одну мету - повалення влади. Вважаю, ви сам розумте, що проти сили завжди знайдеться нша сила. Вона дивиться на цей свт накше... Спотворено чи н, то хай виршують моралсти. Головне зараз зрозумти, яку мету переслдують ваш супротивники. Отже, вбивство Клемента... це що? Навмисний крок або випадковсть? хто за ним стоть? Невдоволенн канйц чи ельфи з проклятого Дому? Чи вони дяли разом, так би мовити, об'днан одню метою?
– ви знате вдповд?
– спитав Фелкс.
– Я можу тльки припускати. перше, що кидаться в око, як би воно примтивно не звучало, так це приналежнсть канйцв-заколотникв до шляхетних родв... Ви, ясновельможний П'ру, тльки-но згадували про дрбниц, як й складають цлснсть картини. Так чому б не подивитись на нападникв окремо один вд одного.
– Цкаво... цкаво... Продовжуйте, Боре.
– Тобто "мета", наприклад, канйцв цлком може бути простою: повернення власного впливу, який був за часв Валрв. Що до д Дюсерв, то вони, здаться, прагнули зайняти мсце серед нших Домв, як то було в стар часи. А ще краще - виграти на вашому Великому балу керувати ельфйським народом. Друге питання, яке подну оц вс дрбнички, це те, як все зв'язати з Клементом д Дазр. Що вн м всм зробив? Що вн такого мав проти них?
П'р д Ардер навть нахилився вперед. Вн довго дивився на мене, погладжуючи сво пдборддя.
– А я говорив, що вн не дурень, - раптом порушив тишу Фелкс д Грандер.
– Лок мав рацю: ти, Боре, добре розпзнаш суть речей.
Я озирнувся. Вс ельфи втупились в мою персону з здивованим видом. Здаться промова х трохи вразила, хоча я не сказав анчого позамежного чи надрозумного.
П'р д Ардер пдввся та поспшно наблизився до мене.
– Слухайте, - якось солодкувато пробурмотв вн, - а що скажете про наш квартал? Сподобалось?
Я оторопв. До чого тут це? В голос же промукав:
– А-а-а... е-е-е... непогано...
– Ви ще не бачили його ввечер, - голова мс обняв мене за плеч та потягнув вбк дверей. Здаться, мене хочуть здихатися.
– До реч, - солодкувато пдспвував д Ардер, - сьогодн перший день свята Покровителя Арга. Скоро почнеться вистава. Шарль д Вевр, наставник бардв, обцяв показати щось неймоврне... Вам, обов'язково треба глянути. Виршено! Бернар супроводить вас, так би мовити, прогулятися по ельфйському кварталу.
– З великою охотою, -
– Корвн! Летус! Забезпечте наших друзв всм необхдним, - повернувся П'р до нтендантв.
Мен навть слова не дали сказати. Деклька секунд я з Першосвтом вже був оточений служницями, як провели нас до виходу з мс.
– що це було?
– розгублено спитав хлопець, ледь зачинилися стулки дверей.
– То притягнули сюди, а зараз нахабно випхали назад. Ти щось розумш?
Ми стояли на вулиц озираючись навсбч.
– Здаться, справа в мен, - припустив я.
– Невже чимось х налякав?
З дверей вийшов Бернар. Вн показав невеликий капшук з грошима посмхнувся:
– Наказано вас розвеселити.
– Як мило, - удливо промовив я.
– Схоже на вдкупн...
– Та ти даремно не скалься!
– зауважив Бернар.
– Мсце дурнуватого вояки було тобою промняне на розумника. Отже тепер ти для них небезпечний. Це ж треба стльки м наговорити!
– А що, власне, такого я м розповв?
– обурився я.
– що значить "м"? Ти що ж не в хнй компан?
– Я сам по соб...
– А як же "наказано розвеселити"?
У вдповдь Бернар одарив мене сердитим поглядом.
– До реч, навщо ж ти подавав мен знаки?
– причепився я до паладина. Ми неквапливо рушили по вулиц.
– Навщо пропонував бути вдвертим?
– Дурню! Я навпаки показував тоб бути обережним... А ти виклався, наче на сповд.
– Очманти!
– плеснув я долонями.
– А хоча, може то й на краще. Не сподобаюсь - хай виганяють.
– Смшна ти людина... навна... У подбних грах кожна фгура ма сво значення. ось замсть того, щоб зграти роль "тупого вояки", вд якого те потребують, що пти та щось принести, тоб закинуть таки завдання, що хай Сарн милу!
– Небезпечн?
– Не без того.
Ми мовчки уставились один на одного. Я сердився, що все ж попався на ельфйський гачок. А от Бернар, звсно, встиг вмити руки.
Привести нас з Першосвтом сюди не було його забаганкою. Навть сан та приналежнсть Церкв не дали можливост паладину обйти цю "просьбу" мс... Адже, впевнений, його примусили до того.
Друге питання, що Бернар мг би й порадити, як мен поводитися на цй зустрч. Часу для того було достатньо... Паладин просто вдсторонився... зграв роль провдника...
– що тепер робити?
– спитав я у нього.
– Не хочу здатися вам снобом, але навряд вас зацкавить виступ Шарля д Вевра, - здаться Бернар намагався пожартувати.
– На поцновувачв музики ви не тягнете.
– Дуже дотепно!
– хмикнув я.
– Але чекаю щось бльш серйозного, нж паладинськ жарти.
– Мен нчого тоб запропонувати. Так чи накше ти все одно будеш знаходитися пд протекцю Дому д Дазр. Можу лише порадити не квапитись з виконанням завдань П'ра... Посилайся на те, що ти служиш Аманд. Це допоможе виграти хоч якийсь час.