Частина друга
Шрифт:
– Послухавши пана Бора, в мене склалася думка, - почав один з ельфв, якого Бернар назвав Фелксом д Грандером, який був наставником чарвникв Новограда, - що той старий маг насправд може бути джуном. Останнм у свому род.
– Що за абсурд!
– втрутилася в розмову Мара д Дюсер.
– По-перше у джунв шкра червоного кольору. Судячи з давнх записв, вони були схож на людей...
– Схож?
– Фелкс плеснув у долон.
– Та вони були людьми! Тльки ншо раси. мж ншим, довол потворн стоти...
– А ще у цього старого були крила!
– перебила ельфа Мара.
– А що це
– Анчого не означа! Звичайна ммкря.
Я насупився. Знову яксь ельфйськ фразочки. От Нхаз вас всх бодай, втрачаю суть розмови. Так продовжать опинюсь на кшталт глухого.
– Джуни жили так давно, що нхто з нас не може достеменно заявити, як вони виглядали!
– невдоволено казав Фелкс.
– Ще раз кажу, це суцльний абсурд! То був ельф... який чомусь переховувався на остров.
– Скорш вн був у полон, - додав я.
– Не забувайте про Свточ... ту джунську хрнь.
– В полон?
– невдоволено пробурмотв Фелкс.
– Це вн вам сказав особисто? Чи це ваш висновок?
– Чого ви хочете?
– нахилився я вперед.
Ми зустрлися поглядами. Не скажу, що цей павич злякався. Судячи з усього, бита голова.
Фелкс також нахилився вперед та нахабно промовив:
– Поврте мен, друже, магу нчого не варте обманути звичайну людину. Ви так далек вд наших справ, що не зможете достеменно вдрзнити правду вд примари. Це по-перше. А по-друге, не забувайте сам, що цей ельф користувався джунською магю... А природа взагал невивчена.
Я ледь не скипв. причиною тон, яким з мною розмовляв цей наставник чаклунв. Особливо не сподобалось то, як вн промовив "друже". Збоку задавалось, наче мене обзвали якимось лайливим словом.
– О, Сарне!
– вмшалась Мара. Вона роблено сплеснула руками.
– Бернаре, пдтвердить, що той старий маг - ельф!
– Так, вн зовншньо схожий на нас, - кивнув головою паладин, - та у свох розповдях натякав про приналежнсть до ельфв...
– Але це не вдмня того, - вступили в розмову троюрдн кузени Аманди д Дазр - брати Корвн Летус, нтенданти мсцево мс (х точен обличчя з правильним профлем нагадували мен бюсти видатних дячв минулого, якими внизу була прикрашена зала мс), - що той незнайомець знався на джунах.
– Згодний з цими словами, - промовив Рено д Дазр, наставник мсцевих некромантв. Вн скинув з голови капюшон уважним поглядом втупився на Мару.
– Ми дос б'мося над спадщиною джунв, але все марно... А вн, здаться, порозумвся на тому. можливо досить непогано порозумвся.
– Не одн ми б'мося над загадками джунв, - вдповла Мара.
– Не треба забувати про Хадаганську мперю. Люди племен Зем можливо також на дечому порозумлися... до реч: чого ви вс так вчепилися в тих джунв? Наче злякалися хнього вдродження.
Фелкс голосно хмикнув:
– Маро, ви завжди вдрзнялися свою удливстю. Нхто не боться тих джунв... Друга справа, як використовувати хню спадщину.
– Нас весь час вчили, - насуплено сказав Корвн, - що це ми перш створння Сарнаута, а не яксь червоношкр потвори...
– Перш, якщо не рахувати Драконв, - додав його брат Летус.
– Та взагал, невже хтось дос тшиться старими забобонами? Невже хтось навно вважа, наче джуни в чомусь
– Цивлзацю джунв не можна не поважати!
– сварилася Мара.
– Це велика помилка! Якщо ми як ранше будемо приндитись свом походженням, то будемо пасти заднх! Хадаган отрима козир в боротьб з Лгою, а ми все будемо ховатися за ширмою власно неперевершеност!
Я озирнувся на Першосвта. Тому стало нудно вд всх цих дивних розмов вн тихенько попивав вино та оглядав кмнату. Мен самому було незрозумло, що ми тут робимо. Оц розмови, як зараз веде Мала рада, суцльно внутршн справи ельфв. що нам з Першосвтом вд цього - один Сарн зна!
– Ми першими пзнали магю!
– рзким тоном заявив Рено д Дазр. Мен здалося, наче вн в чомусь звинувачував Мару. Можливо, подумалось, це через належнсть до Дому д Дюсерв.
– Так-так, - кивнув в знак згоди голова мс.
– Сарн, Бог Свтла, який створив цей прекрасний свт батьком всього живого, звичайно хотв, щоб тут був порядок, тому серед всх свох дтей вн першими обрав нас, ельфв. Ми навчилися у нього усляким тамницям, головне - маг... А ось джуни, як вдомо, були другими псля нас... Мж ншим вони вдвернулися вд Сарна... визнали Нхаза, Бога Темряви. Джуни спотворили магю... за що, звсно, поплатилися власною загибеллю через страшне Прокляття. Все це, що я сказав, догмою! Беззаперечною догмою!
– Я про це не сперечаюсь, - вдповла Мара д Дюсер.
– Згодна, що по свой природ ми, ельфи, бльш шляхетн... бльш цивлзован...
Оце заява!
– я ледь не крякнув вголос. Хоч би посоромилися те казати при нас з Першосвтом.
– Але звернувшись до Нхаза, - продовжувала Мара, - джуни багато в чому нас обгнали. Поки ми прославляли деали Краси, вони боролися з Драконами. Мало того - перемогли х!.. Отже, вдвернувшись вд Свтла прийнявши Тьму, ця цивлзаця стала не менш могутньою, нж ми сам. Й скажу прямо: багато хто до цих пр вважа, що може так виявитися, наче саме вони вдкрили портал в нший свт, закликали сюди демонв, як згодом знищили Сарнаут.
– Ви до чого нас призивате?
– довол голосно сказав Фелкс.
– Щоб ми, ельфи, також вдвернулись вд Сарна?
Мара якось презирливо глянула на нього.
– Мен здаться, - подав голос ще один ельф, якого Бернар назвав Нораном д Плю, який був одним з найбагатших купцв Новограда, - що ми вдхилилися вд теми.
Ельф оглянув всх присутнх, дочекався коли заволод загальною увагою, потм важно продовжив:
– За своми суперечками хто та коли першим чомусь там навчився, ви забувате про те, що ми, ельфи... та й вся Лга втратила цлий алод з усм, що там було. Врятувалась якась невеличка частина...
Тут пднявся гул, який миттво заглушив голова мс.
– Спокйнше!
– рзко промовив вн.
– Нхто та нчого не забув, пане Норане... Йде слдство, йде розгляд ц справи як в нашому кол, так серед канйцв. Я вчора вечор мав розмову з деякими представниками хньо влади... запевняю, вони вднеслися до ц под з усю серйознстю, бо серед нападникв... серед заколотникв виявилися представники деяких вдомих шляхетних родв... А ми з вами тут збралися, щоб вислухати одного з свдкв.
П'р д Ардер зщулився та повернувся до мене.