Частина друга

Меньшов Олександр

Що стосуться оплати прац, то виявляться менше за всх в Новоград заробляли смттяр та прибиральники вулиць. Вони працювали вд зор до зор, за що на добу отримували близько двадцяти п'яти копйок. До реч, мську варту ( нижч чини) також не балували зарплатами. Я пдслухав в Торговому Ряду розмову двох стражникв. Так ось виходило, що м давали близько смдесяти копйок в день. Тепер не дивно, що багато хто з них промишляв свордним грабунком серед прижджих роззяв, штрафуючи тих за надуман порушення. Ну й також охоронц частенько закривали оч на справжн правопорушення мсцевих

злодюжок, очевидно отримуючи вд них непогану винагороду. Що далеко ходити - випадок з Василем типовий для столиц.

Розповдали, що не погано платили на судноверф, яка була десь на захдному краю острова. Якщо врно почув, то звичайний робочий там отримував до одн србно "новоградки".

Якщо розповдати вже до кнця, не тльки про грош та цни, то треба вдмтити, що в столиц строго регулювалися й мсця торгвл. Окрм лавок та рундукв Торгового Ряду, окрм Рибного ринку в Гберлнгському квартал та й Канатки - вулиц в пвденнй частин головного кварталу столиц, де виносили на торг промислов вироби, а також бруски льоду для льохв, й дрова та вуглля для печей - в нших мсцях Новограда було суворо заборонено займатися торгвлею. За столичними мурами же було три подбних мсця: в Медовй слобод так званий Привозний ринок, бля Мльнц - скотний ринок, прозваний Пригном, та Червоний ринок, що розташувався мж Вйськовою слобдкою та Кузнями, де здебльшого крутилися перекупники...

– Десять золотих "орликв"!
– довол голосно не двозначно повторив я.

Овсов стис губи, дивлячись на мене. Якась мить вн вже трохи ншим тоном наказав слдувати за ним.

– сть ко-што для вас, - посмхнувся чолов'яга.
– Но ето в послднй раз! В послднй раз!

Потм вн провв нас до сво дальньо стайн й показав якихось рудуватих жеребцв. Здаться, не особливо гарних. Хоча, чесно кажучи, я не фахвець по конях. Проте, якщо не доду до лсопилки, повернусь до цього Овсова, ...

– што?
– насупився той, почувши мо погрози.

– Нагодую ввсом!
– без жартв вдповв коняру. Той фиркнув, забрав "орликв" та пшов геть.

– Та це не зовсм вже й поган рисаки!
– промовив Першосвт, оглянувши коней.
– У нас за таких "орликв" десь по тринадцять взяли б. Тут, в Новоград, значно бльше просять... Але ж це столиця!

Ми осдлали коней й попрямували навколо столичних мурв, рухаючись до Схдно вирубки. В цей час з затягнутого хмарами неба пшов дрбний противний дощик.

– Оснь вже близько, - промовив мй товариш.
– Кажуть, коли в кнц лта такий дощ пде, слд чекати раннх холодв.

– А я б зараз на полювання сходив. На глухаря... Можна й на оленя... А взагал, щось скучив сидячи в цьому клятому мст. Не по мен це - в кабаках бенкетувати.

– А мен вчора в тй ресторац сподобалося, - захихикав хлопець.

– Ще б пак! Ти на двок задивлявся так, що т аж забували грати на свох музичних нструментах.

Ми вихали на вузьку стежку, що тягнулась уздовж кромки лсу.

– А куди прямумо?
– запитав Першосвт.
– Бле озеро, здаться, в ншому напрямку.

– Куди? Зараз на лсопилку заглянемо. Там з Бернаром побалакамо... а потм вже на Бле

озеро...

– А ти так не розповв, навщо воно нам?

– Треба знайти плем'я водяникв... А саме - хнього вождя на м'я Анчута.

Першосвт посмхнувся та ще раз перепитав, як його звати.

– Насправд, то не м'я, - кинув я.
– Мен здаться, то новоградц так усх водяникв обзивають - анчутками. А взагал чув, що ранше на мсц столиц було болото... в давн часи... жили в ньому водяники. Потм прийшли ми, люди, та згнали х звдси.

– Кажуть цих стот повно в Свр.

– Кого тльки не вистача на алодах, - зауважив я.
– Тих же водяникв, лсовикв...

– У нас, в Темновод, таких нема, - додав Першосвт.
– Зате аваки... та ведмевух... Так що нам треба вд того Анчути?

– Вн просить про зустрч з кимось з Розшукового приказу... А м-бо нколи, ось послали мене... Тобто, нас.

Я лукавив. Мен було дйсно наказано знайти вождя свтолських водяникв, проте справа була не в зайнятост Розшукового приказу. сав не хотв зайвий раз демонструвати той факт, що пдтриму з цим плем'ям яксь особлив стосунки.

Мж ншим, водяники - одна з тих народностей, яка не зайняла нчийого боку в протистоянн Лги й мпер. Подбн дикунськ племена жили за своми простими правилами та законами. Вони снували майже на кожному з алодв - в Свтолсс, в Темноводд, на Тнебр, Новй Земл... в Лз, в мпер...

Я не знаю, як виглядали саме водяники, проте чув, що вони дуже потворн, й схож на величезних рибо та жабоподбних стот. З ншого боку вже знаючи новоградцв, котрим вс чужинц навколо мулять оч, вважаю не варто було брати ц описи за основу.

Бле озеро облюбували й гберлнги, котр займалися тут рибалкою. Десь на пвденно-захдному берез було хн тимчасове поселення... здаться Лужня... Я так зрозумв, що гберлнги мали домовленсть з водяниками стосовно використання цього водоймища. Принаймн не чув про сутички мж цими народностями...

– навщо мен з цим вождем зустрчатися?
– питав я посильного з Розшукового приказу, коли ми з ним шепталися вранц бля трактиру.

– Он очнь хочт о чом-то поговорть, - нахилився вперед хлопець.
– Тпа, важни свдня...

– Ну так й дь сам до нього, й послухай оц важлив свденя.

– Ви кажца н понял... Жуга настоятльно прост мно вас отправца к Анчут. мно вас!

– Чому?

– Он сщтат вас толковим чловком... кром тово - н прчасним к мстним длшкам.

– Примно чути, - оскалився я. Насправд оц пахуч ялини грше солодкого меду.

– Здсь, в Свтолсь, - запекло затараторив хлопець, - водянк еднствни, кто прязнно относца до Лг...

От вн каже це, а я чомусь чую голос сава. Не схоже, що цей посильний настльки розумний, яким хоче здатися.

– Ти хотв сказати - до Розшукового приказу, - перебив я його.

– Ну... ето тож... Вот сл взять лсовков, так т открито подстркают к нповновню... Постояно прходца отправлять в Озйорно урочщ вони отряди, штоби х усмрять, - посильний озирнувся, наче боявся що нас пдслуховують. А потм неголосно додав: - Нам нкак нльзя разбрасиваца союзнкам. Нкак!..