Архе
Шрифт:
протилежний бік дороги перед самісіньким носом транспорту.
5. НОЇВ КОВЧЕГ (Високий Замок р-ну Замарстинова; соціальна містерія). П'єса
має глибоко алегоричний зміст, тому слід велику увагу приділити знакам: кольорам, числам тощо. Двоє молодих закоханих з'являються на краю Високого
Замку, відразу над обривом. Кілька хвилин вони дивляться зворушено на коробки
бетону й рури труб. Цілуються. Підтримуючись навзаєм, спускаються вниз - із
гори у місто.
Ця
«Титанік», де алюзії на Ноїв ковчег обігрувалися з притаманним тій порі
пафосом есхатологічної антиутопії. Така собі демонстрація, що могло спіткати
людство, якби у прірву за бортом ковчега не ступили Закохані. Однак це, повторюсь, є відхиленням від апокрифічного варіанту; у Льовові п'єса йде в
оригінальній режисурі.
6. МОЙСЕЙ (вул. Дорошенка, час-пік). У момент найбільшого руху по вулиці (це, як правило, післяобідень) на сцені з'являється богомільна, проте п'яна в дим
алкоголічка із зачіскою «під хлопчика». Вона худа, засмальцьована, 218
І
219
смердюча і страшна. Але від неї віє такою космічною одухотвореністю, що її
постать мимоволі притягує погляди цілої вулиці. Сива баба, похитуючись, наче
бувалий матрос, йде вулицею, плямкає губами і стиха бурмоче прокльони; кожне
ЇЇ заточення то вправо, то вліво викликає тихі охкання та скрики в особливо
чутливої публіки. У найнесподіваніший момент баба різко вискакує на проїжджу
частину і, під урочисті фанфари гудків, зупиняє нерозривний потік
автомобілів, маршруток і трамваїв владним змахом рук. Змовкає все, і море
розходиться - алкоголічка неспіхом переходить дорогу, опускає руки і
розчиняється серед натовпу.
За майбутнім поколінням шанувальників природного Театру лежить створення
численних монографій, документальних фільмів та мультимедійних відеопроєктів, присвячених цьому питанню.
Самим львів'янам, якщо вони хочуть опинитися в культурному аванґарді Европи, час зайнятися вишукуванням та каталогізацією природних п'єс, які регулярно
відбуваються у Леопіллі. Наскільки мені відомо, офіційно зафіксованих
природних Театрів (не беручи до уваги іронічних візій Х.Л.Борхеса) у світі
поки що немає. Тому в першу чергу необхідно створити каталог кишенькового
формату на зразок туристичного буклета, де кожен бажаючий може побіжно
ознайомитись із театральним репертуаром міста: замальовки-шкіци, оригінально
підібрані маршрути, несподівані паралелі.
Резонно припустити, що репертуар саме львівських природних Театрів у
перспективі стане непоганим джерелом доходів. Він (Театр) легко перетвориться
на місце паломництва
вибриків Мельпомени з сусідньої Польщі, Чехії і т.д.
За умови грамотного позиціонування феномену Театру Львів має всі передумови
до зародження потужної суб-
культури новітніх театралів ' нових естетичних обріїв.
носіїв нової моди, візіонерів
театрали
– вони (а це, наважуся спрогнозувати, буде естетично невдоволена сьогоденням
молодь, яка вже пробувала себе в пусканні різного гатунку контркультурних
коників) намагатимуться всіляко приховати свою причетність до Театру з
кількох міркувань. По-перше, беззаперечна реальність вистав та топографічна
прив'язаність репертуару. (В добутку це становить надто спокусливу знахідку, аби виносити її у широкі маси; ті, як завжди, докладуть максимум зусиль для
применшення величності знахідки.) По-друге -цілком вмотивований страх зірвати
надмірною розафішо-ваністю Театру якусь особливо цінну з естетичної точки
зору п'єсу.
Щодо розвитку глядацької субкультури як такої, то вона може мати несподіване, а для декого навіть пророче продовження. Таємничість, яка щораз щільніше
сповиватиме сподвижників цього ars nova, почне видаватися знайомою. Можливо, когось раптово осяє, і на гадку спадуть масонські містерії. Фіналом п'єси
стане думка не відомого нам театрала: «Десь вже це було...».
І такий висновок буде найкращим підтвердженням гомеостазу, динамічної
рівноваги Об'єкта №6.
Немає різниці між «вигаданим» і «дійсним», міркує маестро. Різниця у площині
усвідомлення.
Він абсолютно переконаний, що саме зараз, тут і зараз існує товариство, яке
вже зібрало каталог природних п'єс. Людей, які організовують туристичні
ґедзи-паломництва на ріг вулиць Дорошенка і Сахарова, на Коптську, на Високий
замок.
Тут маестро здригається. Якщо існують вистави, безперечно, існують і
режисери... чи то пак, лялькарі.
Організувати: об'єднання «Клуб лялькарів», прив'язати їх до «Кабукі Бога»
(«Опери скрипу»?) як адептів покоління
220
22І
TNT (ТУТ AND ТЕПЕР, предтечі-антиподи фінального «Покоління Тиші»), щось
таке, що могло б правити за
Об'єкт №7. КЛУБ ЛЯЛЬКАРІВ
Одинаки, що розпочинають маніпуляції запрошенням до гри. Вони настільки
несподівані, що передбачити їхні ходи простіше простого. Приблизно так.
Спершу вони пропонують котромусь із знайомих, який вважає їх близьким другом, умовно поділити світ на дві армії. Потім, відповідно, пропонують очолити