Архе

Дереш Любко

по горлянці шмагає пряний дух маконхе.

Брати сидять у продимленій темряві і слухають чорний гул27. Атмосфера в

кімнаті нагадує закриту вечірку на урановій шахті на глибині 600 метрів. На

голові у концептуалістів - спелеологічні ліхтарики, в Сашка синій, в Оле-жика

– червоний.

Із самого ранку треш-концептуалісти шмалять дур. Обидва вже опромінені

настільки, що світяться. Маестро падає в образ і вітається:

– Доброго ранку, риб'ята! Ви тут, бачу,

наркотики курите?
– маестро стає в

позу і артистично декламує: - Душа нє стоіт ні гроша, когда ісполниться

прогноз, і потрєбітєль гашиша пріобрєтьот туберкульоз...

Сашко підіймає зад зі скрипучої тахти, застеленої цератою, і тисне маестрові

ґраби. По маестровому обличчю плигає синій зайчик. Сашко простягає маестрові

пластикове кільце з ліхтариком. Маестро закладає його на голову і вмикає: ще

один червоний промінь.

– Ми графік ломимо, - каже Сашко і киває головою.

– Ми тепер люди без часу, - додає Олег, винуватець того, що тахта застелена

целофаном.
– Учора в обід закінчили новий проект...

27 «Чорний гул» - різновид dark ambient, характерний довгими композиціями, що

створюють в уяві слухача затемнені пустельні ландшафти. Низьке, протяжне, монотонне завивання, яке здатне викликати глибокі зміщення у свідомості

слухача. У Львові жанр представлений проектом Mr.Mute & The Bad Trip Orchestra (В.Романош, О. і О.Кашлкжи, А.Давихам). Пан Німий (також: Німий

озон, Ом Нічийний) - колективний міфологічний образ серед шанувальників dark ambient. Існує повір'я, буцім людина, яка глибоко проникає у «чорний гул», на

певний час втрачає дар мови. Також стан «чорного гулу» описується як «ніч і

вітер»: практично повна відсутність базових психічних орієнтирів (відчуття

положення у просторі, меж фізичного тіла, розчинення кордонів суб'єктивної

дійсності), спрощення (зникнення) ряду ідей екзистенційно-чуттєвого характеру

(буття-небуття, звук-тиша) тощо.

229

– ...називається «ICO 54467 A»...

– ...ну, там про іржавий екскаватор. Ми замікшували потужні гітарні рифи і

наклали на них крупним планом кадри гусениць, болтів, вмерзлий в землю ківш -

таке. А потім камера від'їжджає, і видно цілу махіну тої залізяки. Потім

знову крупним планом камера напливає на бортовий номер, і хрипкий голос

ричить: «І! Ес! О! П'ять-чотири! Чотири-шість! Сім! А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»

– ...Так-от: закінчили ми його біля обіду. А до того часу п'ятдесят шість

годин не спали.

– Депривацією сну займалися, - знову підвертає слівце Олег.
– Сам знаєш: знімали, цифрували, мікшували, рендерили, в'ючили... До речі, запрошуємо на

презентацію.

– Он як?

Презентацію?

– Ну ясно! Сьогодні, у нас на даху. Концерт сферичної шумової музики. Це така

нова фіха: ми з Сашком продовжуємо тему, буцім underground себе вичерпав, а

натомість почався upperground. Тільки допоможеш нам із drum-машинкою, гаразд?

Маестро беззаперечний. Куляста музика - це супер.

– Коротше, Олег!
– каже Сашко.
– Потім йому розкажемо. Дай я закінчу.

Значить, так-во, Квант. Слухай далі. Прокинувся я - на дворі перша ночі.

Розбудив Олега, сходили з ним на крапку, прикупили фіміаму, закинулися

трамадолом, шоби в горлі не дерло, і воскурили собі. Сидимо, дивимося, шо ми

там наапґрейдили про той екскаватор, аж тута на тобі - дзвінок у двері. Ми з

Олегом на таких причандалах ціпеніємо, як заціп'янілості в музеї, думаємо -

піздєц, мєнти прийшли! Але чуємо - пароль видзвонили. Так це, виявляється, приходять Вано Романош із Курсантом і приносять до нас трьох чуваків, ледве

теплих.

– Серед чуваків, між іншим, одна чувіха...

– Не перебивай. Кладе Вано їхні тіла у нас на підлогу і каже, може, вони у

вас позависають, це, мовляв, приїхали друзі з Омська, в'юнком трохи

передознулися...

– Квант, а шо, Омськ - це хіба Росія?
– знову перебиває Олег.

– О, це вже Внутрішня Монголія. Сама назва яка трансцендентна - Омммммммм...

ск.

– ...то ми з Олегом, значить, поселили їх у нашому лабіринті. Шо нам, шкода?

Вони ще, правда, звідти не вибралися. Як не знайдуть дорогу у вітальню до

обіду, організуємо рятувальну експедицію.

– На пошуки друзів з Омська, ..... підтвердив Олег.
–

Прикинь, лазити накуреним по нашій квартирі - як би ти це назвав?..

– Камікадзе-експірієнс, - підказує Сашко.
– Стопудово. Можна шоу

організовувати.

Маестро делікатно притуляє до вуст бульбулятор і робить неслабу (як на таку

ранкову пору) тягу. У цей момент Олег і Сашко замовкають у пошані. У світлі

червоно-синіх променів дим із ковпачка в'ється, наче сім'яна рідина морської

зірки з безодень океану. Маестро повертає бульбік і жестом спонукає

продовжувати. У голові тріщить лічильник Гейґера. Під нігтями німіє час.

– Слухай, які дальше малімони були! Поселили ми в себе тих омців. Вони, бідаки, такі вже пропацючені були, такі розпенцачені, шо ледве на ногах

трималися. То зразу ж спатки лягли.

– Точніше, ми з Ваном перетягли. А Курсант тільки стояв і свою шапку-вушанку

рукою притримував.

– ...я тій дівчинці свого коца дав, того, шо з моржом...