Архе
Шрифт:
котрусь. Маестро знавав таких, - покороблені силою еґоманіяки, йокнуті в
п'ятку. Ті, що знають про існування Об'єкта №6, а відтак вважають себе
геніями. Вони завідують Театром. Однак їм зовсім не подобається пригадувати, що, завідуючи Об'єктом №6, вони тільки поповнюють список п'єс.
Лялькарі повернуті на соціумі. Вони нізащо не відпустять цю систему, вони
підтримують її й опікуються тривогами, необхідними для збереження соціуму
цілісним.
Лялькарі
цього слова - вони ВИМАГАЮТЬ жалю. Вони приставучі. «Як? Хіба ти мене не
пожалієш?!!» - і їхню посмішку, невинну та беззахисну, готова розшматувати
шаблезэба істерика дитини.
Вони не визнають за людиною ні права на свободу, ні права на життя.
Віднедавна вони не визнають і права на силу. Вони обнагліли до того, що не
визнають навіть права на вибір можливості власного, не залежного від них
вибору.
А ми- ми, як завжди, проти. Ми шизіємо від свободи.
Точно. Це гарно сказано.
Між іншим, ідея. Ввести на ринок ультрановомодну фішку - краплі для очей.
Естетизувати образ піпетки, приплести до нього асоціації кришталево-чистої
води і дарунків мертвого моря. Панки закрапували би в очі нафтизин, кислотники - атропін, яппі - збагачений сріблом дистилят тощо. А
Г
222
покоління молодих і перспективних капало би в очі воду з легкою нотою ментолу
– здорове ретро до м'ятного буму ери жувальної Гумки. У будь-якому випадку, краплі до очей - це цікаво. Використати у «Неопублі». Може, підказати
котромусь із Коклюшів
(...)
Або ні. Таке. Пам'ятаєш, що ти писав про трагедію, яка змусить завмерти світ?
Це повинна бути не трагедія, а щось таке малопомітне. Схоже на скриньку, котра вибухне несподіваними інтерпретаціями. Напр, ввести на ринок якийсь
товар. Подати його в цілком невинному світлі. А потім, коли практично кожен
зіткнеться з цією фіхою, подати абсолютно нове призначення цього товару. Щось
таке абсолютно екзистенційне. Щось таке, що допомогло б наблизити Тишу.
Гм.
Наприклад, мобільний телефон. Дочекатися, поки в соціумі звикнуться з думкою, що кожен може поговорити з будь-ким, просто натиснувши кілька ґудзиків. А
потім підкинути думку, що, так само натиснувши ґудзика, можна не говорити
більше зніким...
Наприклад, взяти і відключити систему подачі сигналів.
Реклама: у безодні космосу пролітає вкритий інеєм мобільник.
SILENCE FOREVER. NOKIA
Він переводить подих. Якщо така хєрня й далі лізтиме перед очі, доведеться
днями підрізати собі ще дещо. Він пробує звільнитися від логосу, і фокус
розкривається
Крапле
відбивається небо. Дощ пускається дужче. Запах...
Дощ холодний, як і заведено па початку весни, але це дощ, який вже не випаде
снігом. Маестро тішиться з того; тішиться з того, що тішиться, а не стікає
слиною довкола ще не відрубаних пальців. Запах.
У голові стоять легкий свист вітру і суцільна тиша. Дихається легко-легко.
ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.
Його не сплутати ні з чим. Холодний, озонний, всепоглинаючий і електричний.
Накриває мікронним терпким капшуком - спочатку ЗАПАХ входить у ніздрі, просочується крізь хрящові перетинки в мозок і шию. Потім ти відчуваєш цей
запах усім хребтом. Так поглинає ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.
Він хоче сховатися в якомусь світлому під'їзді, як чує вигук:
– Агов!
Це Льова, п'явка-упирець. Він думає, що в котромусь із безконечних варіантів
Львова, десь ген за сонячною короною Останньої території, таку п'явку маестро
назвав би... Бобо? О ні.
Бу-ба?
Baboo. Буба-бу.
Маестро оцінює, що такого цікавого можна зробити з цим ходячим спазмом образ, алев го лові ТИ Ш А
– Чекай, Кварц!
– Бу-бу захекано підбігає і намагається віддихатись.
– Я тебе
ше там побачив, слухай, ти шо робиш? Але ж я тебе вже давно не бачив! Ну, розказуй, як житуха, о, до речі, ходи, може, водяри купимо, шо ти на те
скажеш, га? Он там трохи посидимо, в мене гроші є, о, можемо навіть сирок
плавлений взяти! Ми постійно з Бронксом як бухаємо, то беремо сирок
плавлений, слухай, а закурити не маєш?...
Він посміхається ширше. Він навіть припустити не міг, що ця остання операція
на палець викличе таке глибинне, майже остаточне затишшя. Бо що б не
торохтіло це Baboo, воно не в силі подолати різницю кеґлів та шрифтів.
Хвилини за три Бу-бу повертається з плящиною якогось агресивного портвейну
(о, ця ностальгія за панком!). Маестро оперативно відкупорює пляшку зубами і
робить смачний ґольґ.
224
225
Буба шанобливо дивиться на маестро, але перед ковтком усе одно протирає
горлечко рукавом.
Коли портвейн повертається до маестра, Буба тихо скрикує.
– Кварц! У тебе ж пальця немає! Маестро з недовірою й обуренням вигукує:
– Ти гониш!
– він підносить долоню до окулярів, вивчає ЇЇ й зітхає з видимим
полегшенням.
– Не пальця, а ФАЛАНГИ!
– а потім таємничо додає: - Ти ше моїх ніг не
бачив...