Архе

Дереш Любко

По бруківці лупить дощ.

МАЕСТРО: Але мене от зараз найбільше непокоїть оцей загадочний міфічеський

тандем Вінні-Пуха і П'ятачка. Адже самим главним там був, безоговорочно, Вінні, поскільки це він толкав такі вєщі, про існування которих П'ятачьок і

не здогадувався. І при цьому сам П'ятачьок реагіровав на ці просвітлєнія і

одкровєнія дуже бурно, впадаючи помінутно в шаманістічєскій екстаз.

БУБА: Ну да, ти, Кварц, правий, но, з другої сторони, воно все

зовсім якось

так... Не зовсім це саме.

МАЕСТРО: От іменно! Тому мене так насторажує образ осліка Іа-Іа. Він тіпа і

нє у дєл, і тіпа просікає глибини всіх глибин. У мене даже напрошується якась

екзистенційна алюзія зі страждущім Хрістом. Ну але оця теологічеська тема

веде дуже далеко. Візьмімо хоча б цей суто євангельський гвозьдь, на которому

держиться хвіст і котрий стирчить в Іа-Іа зі сраки. Ти відчуваєш, куда це нас

може завести, да? І якщо ми будемо розглядати іменно есхатологічєскі настроє-

нія Алана Мілна в контексті шпенглєрівського заката Європи, то стає зовсім

страшно. Поскольку у нас присутствує черговий персонаж, так називаємий

Крістофєр Робін, да? І, шо главне, у цього Крістофєра Робіна єсть батько, який - шо інтересно - всю тєлєгу про Вінні-Пуха і талкає. Тіпа знову маємо

Бога як Деміурга і Наратора. Ну і зовсім по-апокаліптічєскі звучать рядки, де

папа злиться на Крісто-

226

фєра Робіна, коли той пізно приходить додому, відкривши Сєвєрний Полюс, - тут

тобі і в Шопенґауера ладошки взопріють, да?

БУБА: Може, вип'ємо?

Маестро п'є

МАЕСТРО: (продовжує) І в то же врємя ми не коснулися самого главного - а

іменно Карлсона, котрий живе на криші. А конкретніше - новий виток свідомості

человечества на прикладі цього літаючого артефакта. Тому шо Карлсон міг

казатися недальоким тільки винятково обмеженим особистостям. Пригадай, Буба, його картіну - «Красний пєтух». Но на картіні нарисована лисиця, котра петуха

пожерла. Тут возможні якнайширші конотації до скандінавскої міфології чи

навіть посиланія на труди алхіміків, поскольку Ліса і Пєтух - це как би

протилежні стіхії, твьорде і жидкє, чи то пак летюче, начала, а на глибших

ступенях посвящєнія - так і взагалі главнейший біном сверхсовременно!'

антропології, так називаємо! мета-антропології. Но саме главне, шо наш

персонаж перестає мислити лінійно. Він храбро відкидає категорії, свойствєнні

огранічєнному западному уму - як-от: раздєлєніє на суб'єкт і об'єкт, одиничне

і множественне, вірне і хибне і так далії. Но от мене найбільше тривожить, так сказать, то, шо осталось невисказаним і как би непроявленим, і шо

проніцатєльний

читатель, по мнєнію глубокоуважаемо! госпожи Ліндґрен, должен

був схопить поміж рядками текста. А іменно - інтєґрация органікі в

нєорганіку, в смислі пропеллера в його спину. Адже Карлсон виступає тут як

апологет кібєр-панка. Ти от звернув увагу, шо вона, в смислі Ліндґрен, сознательно замовчує цей перехід, союз анатомічєскої і техногенної

субстанцій, взаїмне проникнення цих фактур одна в одну? Тобі це не кажеться

странним?

БУБА: В якому смислі?

МАЕСТРО: У якнайширшому. Це, знаєш, пахне масонами і їхніми ложами. І звідси

веде вже зовсім інша стежина. Так би мовити, стик культурних пластів западної

літєратур-

227

ної традиції і чисто слов'янської мультиплікації з властивими їй

алкоголічєскими прічудами у вигляді антропо-морфічєскі ізображаємих животних.

Да, мова йде про мультіки о Гєнє і Чебурашке. Ти вловлюєш цей тонкий перехід, да?

БУБА: Безумовно.

МАЕСТРО: Но поскільки сам Гена і отой другий вже були достатньою мірою

згадувані як у масовій, так і самвида-вівській періодиці, ми їх касатися не

будемо. Ми схопимо їх всіх за яйця. Поскільки я хочу звернути твою увагу на

мрачний і дємонічєскій образ старухи Шапокляк.

БУБА: Радикально.

МАЕСТРО: Да! І я про те ж! Ібо... Ібо іменно она являється как би

персоніфікованим уособленням... Ага, персоніфікованим уособленням тьомних сіл

человеческой души, так ска'ть, бессознательного, на кшталт разного роду

бєсноватих желаній і прочая, прочая. Но вона, ця старуха Шапокляк, вона, в

прінципі, начало хоть і женьскє, но актівне, і потому заслуговує детальнішого

аналізу. От візьмімо до уваги цей чисто фройдістскій сімвол на її голові -

огромнєйшу бесформєнну шляпу...

біб

Він добирається до лігвища братів Коклюшів десь біля десятої ранку. Стоїть

під старими дверима зі стопленим дзвінком, поруч із яким хтось (гаразд, гаразд - він) надряпав:

тут і зараз

Він дзвонить тричі.

З-за дермантину чути човгаючі кроки.

– Хто?

– Я.

– Не гони біса. «Я» бувають різними. Пароль!

– «Антиодуд рятує світ».

Молодший Коклюш, бідака-енурезник Олег, обережно прочиняє двері на ланцюжку.

Побачивши, хто там, впускає

228

маестро до барлогу. Перед тим, як зачинити, визирає з дверей і перевіряє, чи

за маестром не тягнеться якийсь хвіст.

У хлопців, здається, триває ніч. Він заходить з коридора до кімнати, і тут же