ГЧ
Шрифт:
І тут раптом усе визначилося само по собі, несподівано і так чудово! Ганна почала заперечувати. Як?! Кинути музику? Та нізащо! Вона згодна ніколи більше не чути про математику, про фізику, про будь-яку шкільну науку, вона погодиться кинути ковзани, плавання, що завгодно, тільки не музику!.. Та ще тепер, коли вона сама створила дві речі — романс і пісню!..
Ридан дивився на дочку з тихою усмішкою і в душі глумився над собою, — треба ж було стільки років спостерігати, шукати і не помітити того, що лежало перед очима!
…До
Швидко і непомітно летіли дні; минали роки пової, сповненої шукань роботи.
Електричне життя мозку потроху відкривалося Риданові. Одне за одним незрозумілі раніше явища покірно вкладалися в рамки нових закономірностей, з яких починали вже принадно прозирати контури сміливого риданівського узагальнення.
Але чим далі йшов професор, тим більше виникало загадок. Неймовірна складність і виняткова досконалість конструкції мозкового апарата іноді лякали його.
Ну гаразд, мозок виробляє високочастотні коливання, хвилі. Але що ж таке ці хвилі?
Може, це «хвилі речовини», ті самі електромагнітні хвилі, які завжди розкидає довкола себе всяка «мертва» матерія і частота яких настільки ж різноманітна, як самі види матерії? Тоді джерелом мозкових хвиль є просто речовини, що входять до складу мозку, а непостійність коливань пояснюється хімічними реакціями в живому мозку.
Ні! Ридан добре знав хімію мозку. Кількість речовин, з яких складається мозок, дуже велика, але все-таки значно менша від величезної різноманітності впливів (блискавичних і точних) мозку на організм. Одне одному не відповідає. Виходить, хвилі мозку — не просто випромінювання його речовини.
А коли так, то, виходить, ці хвилі — результат якоїсь особливої діяльності мозку, його функція. Хай кількість мозкових хвиль нескінченно велика, але ж і різноманітність функцій організму, якими керує мозок, безмежна. Можна припустити, що кожній хвилі, яка випромінюється мозком, відповідає своя, певна функція організму.
Як же, яким невідомим поки що фізиці способом мозок-генератор виробляє ці хвилі?
З усіх питань, на які поки що не було відповіді, Ридан виділив одне, що вимагало ясності в першу чергу. Ось перед ним сотні цереброграм, що зображують криві струмів у різних тварин і при різних подразненнях. От записи, зроблені при звукових діях, от світлові, дотикові, смакові, рухові, больові…
В усіх тварин одні й ті самі зовнішні впливи викликають загалом схожі малюнки електричних коливань. Чи означає це, що, наприклад, біль від уколу — і є саме ось така тремтлива і спадаюча раптовими, періодичними зривами вниз крива коливань струму? Чи цей електричний стан — той самий, що його організм відчуває як біль, чи електричні явища тільки супроводжують
Коли б можна було якимось фізичним шляхом відтворити таке саме електромагнітне поле і піддати його впливові відповідну ділянку мозку, питання було б розв’язане. Людина відчула б укол.
Ні, фізика, техніка поки що неспроможні зробити це, бо всі фіксовані коливання, як установив Ридан, складаються з безлічі якихось інших ультрависокочастотних коливань, які тільки й можуть дати потрібний ефект. А відтворити їх людина не може. Виходить, щоб з’ясувати питання про суть цих електричних імпульсів, потрібен якийсь інший шлях.
Знову почалися шукання невідомого.
Як завжди в таких випадках, Ридан не припиняв інших робіт, навіть форсував їх: адже все було зв’язано нитками загальної ідеї, і в будь-якій побічній роботі міг раптом виявитися ключ до розв’язання головного.
Але минали тижні, стомлена думка починала метатися, поверталася назад, до джерел сформованого завдання. Ридан, за своїм звичаєм, знову й знову перевіряв правильність вихідних положень. Усе виявилося правильним, розв’язання — необхідним, але шлях до розв’язання не знаходився.
Надзвичайно жаркий травень наближався до кінця, коли над Москвою пронеслася коротка, але дуже сильна гроза, яку Ридан з такою пристрасною наполегливістю наздогнав кілометрів за п’ятдесят на схід, від столиці.
Близько першої години ночі лімузин професора рявкнув біля воріт.
Ганна й Наталя не спали. Це був гарячий час, коли радянські люди віком від одинадцяти і мало не до п’ятдесяти років складали екзамени, оцінювали знання, набуті за рік.
Наталя була маленькою, непоказною дичкою, коли років десять тому доля в образі жалісливої тітки, яка працювала в їдальні риданівського інституту, закинула її з рідного села в столицю: треба було підгодувати охлялу дев’ятирічну дівчинку, а далі «видно буде».
Метка і кмітлива, Наталя швидко освоїлася в новій обстановці і стала діяльним помічником майже всіх працівників інститутського «цеху харчування» — кухні та їдальні. Незабаром вона почала з’являтися в квартирі професора, допомагаючи прибиральниці або офіціантці, яка з їдальні приносила сніданки та обіди.
Якось побачивши її, Ридан раптом насторожився, лагідно поговорив з дівчинкою, потім розпитав про неї тітку-кухарку… Поява Наталі поставила перед ним важливу проблему.
— Її ще зовсім не торкнулася культура. Це дике людське дитинча, — говорив він того ж дня дочці. — Але яке метке, кмітливе і симпатичне. Та подумай, Галю, вона неписьменна. Їй вчитися треба, а не картоплю чистити на кухні. Слухай-но. А що коли ми візьмемо її до себе? Хай живе у нас. Навчимо її грамоти, виховаємо, пошлемо до школи, зробимо з неї справжню культурну людину. Давай візьмемо?..