ГЧ
Шрифт:
Хвилі мозку були спіймані!
Тепер ставала зрозумілою загадка, що її давно вже марно намагалися розгадати фізіологи: як перестрибує збудження з одного нерва на інший або з однієї нервової клітини на іншу, коли між ними нема безпосереднього контакту.
Не потрібно ніякого контакту! Він зовсім не обов’язковий для електромагнітних хвиль, які можуть поширюватися і без будь-яких провідників.
Так наполегливо, неухильно і впевнено йшов Ридан накресленим шляхом.
Зранку професор ставив досліди, обходив лабораторії, перевіряв роботу працівників і давав їм вказівки. Увечері він звичайно розстилав на своєму столі останні цереброграми і уважно вивчав їх. Щось обчислював, записував у свою велику
Після одинадцятої, перед сном, Ридан читав. Радянські і зарубіжні журнали, по яких він стежив за роботою інших дослідників біострумів, забирали теж багато часу. Спершу ці відомості допомагали Риданові орієнтуватися, він знаходив у них корисні для себе вказівки. Але вже через рік стало ясно, що він випередив своїх закордонних колег. Роботи Бергера, Едріана та інших стали пройденими віхами на шляху Ридана.
З декотрими він листувався. Якось Джеспер надіслав йому листа, в якому захоплювався висновками Ридана про зв’язок певних рисунків біострумів з структурою різних зон мозкової кори у вищих тварин. Його вразило, як Ридан за такий короткий строк міг провести цю величезну роботу, і він з жалем констатував, що не має таких коштів, щоб купувати протягом року хоча б дві мавпи, десяток собак і штук тридцять кроликів.
Ридан посміхнувся, перебираючи купу паперів, що лежала на ріжку його письмового стола. Він витяг аркуш. Це була копія кошторису, який він недавно відіслав у академію. Куток аркуша перетинала резолюція: «Затвердити». Ридан тепер з особливим задоволенням прочитав знайомий список:
«В рахунок асигнованих вами сум на наступне півріччя прошу виділити… Список погоджений з адміністрацією Державного зооцентру:
Горилу — 1
Шимпанзе — 1
Собак — 50
Кроликів — 500
Їжаків — 10
Удава — 1
Коропів однорічних — 10
Коропів шестирічних — 5
Електричних скатів — 2
Вугрів бразільських — 2
Ворон — 15
Пугачів — 2
Професор описав Джесперові умови, які створює уряд Радянського Союзу вченим та науковим закладам, і додав цю копію кошторису як ілюстрацію.
Ридай бачив, що йде попереду всіх інших електрофізіологів, і це подесятеряло його кипучу енергію. Крім того, він почував, що наближається до мети…
І все-таки інтереси науки не заступали йому весь інший світ. Рано-вранці, коли приносили пошту, він насамперед хапав газети і, поставивши одну ногу на крісло, схилявся над свіжими шпальтами, жадібно виловлюючи повідомлення про події, за якими стежив день у день.
Після смерті дружини у Ридана не лишилося жодної близької людини, крім дочки. Тоді це був довгов’язий, трохи незграбний підліток, замкнутий, наполегливий і допитливий. І от цей підліток поступово перетворювався на дівчину. З великою увагою Ридан стежив, як природа вдосконалює свій витвір, як згладжуються кути і вирівнюються лінії цієї безмежно дорогої істоти.
Професор не був схильний вбачати в Ганні геніальну дитину, що властиве багатьом батькам. Він добре знав цю поширену хворобу, знав, як згубно позначається вона на формуванні характеру дитини, і намагався бути гранично об’єктивним і стриманим в оцінці вдачі і здібностей Ганни. В цьому не було ні байдужості, ні суворості, їх взаємна любов, глибока і уважна, соромливо уникала зовнішніх, сентиментальних атрибутів.
Ось Ганна виросла.
Не без таємної гордості спостерігав Ридан наслідки своєї виховної роботи. Дівчина входила в життя легко, радісно. Від незграбності і замкнутості дитини не лишилося й сліду.
І все-таки Ридан частенько піддавав сумнівам свої «об’єктивні оцінки».
Та ні. Ганна була саме «світлою». Світло линуло від спокійних рухів, від її безпосередності…
В усякому разі дві важливі риси, які Ридан особливо намагався розвинути в дочці, властиві їй безперечно. Чесність…
У професора був свій погляд на це. Що таке чесність? Бути чесним — чи означає це лише говорити правду і не обдурювати чужого довір’я? Ні, це означає — думати правдиво і вірити людям. Це означає — вміти бачити світ і людей такими, якими вони є, і любити їх. Це особлива система мислення, сміливого і простого, позбавленого туману тієї брехливої моралі буржуазного світу, що поступово обгортає людей їдким нальотом нещирості, відчуження, порожнечі.
І чесність завжди керувала вчинками Ганни, вабила до неї всіх, хто її знав.
Другою рисою була самостійність. Тепер Ридан бачив: у важкому становищі Ганна зуміє сама вибрати правильний шлях. Все рідше зверталася вона до кого-небудь за порадою — як бути. Зате часто зверталися з цим запитанням до неї, і чим далі, тим більше, бо Ганна захоплювалася громадською роботою і вже відчувала, що потрібна людям.
А кілька місяців тому Ганну обрали в комітет комсомолу. Ридан зрозумів, що дістав відмінну оцінку за свою виховну діяльність. І цю оцінку він прийняв з гордістю, тим паче глибокою, що тільки дехто з його близьких друзів догадалися поздоровити його з цього приводу.
Не все, однак, було так рівно і безхмарно у батьківській діяльності Ридана. З раннього дитинства Ганни він потай мріяв пробудити в ній інтерес до того кола явищ, яке приваблювало його самого. В майбутньому він бачив її крокуючою по його слідах, надійним, близьким соратником, нарешті, — ще на більшій відстані, — крокуючою від нього далі — вперед.
Згодом Ридану довелося відмовитись од цієї мрії. Він не знайшов у дочці якихось переважаючих нахилів для такого майбутнього. «Хай так, — думав він. — Але що ж у ній головне? Чим вона захоплюється? Ким буде?»
Час минав. Ридан чекав, придивлявся. Ганна всім цікавилась на диво однаково. Вчилася вона охоче і легко, дуже рідко зверталася по допомогу до батька, захоплено займалася музикою, багато читала, любила громадську роботу, спорт… Ридана вражала її чіпка пам’ять і здатність швидко все освоювати. «Що за дивний універсалізм! — з тривогою думав Ридан. — Так вона ніколи не знайде себе…»
Настали останні дні навчання в школі. Куди ж іти? Розмови на цю тему, які все більше пригнічували обох, ні до чого не приводили. Ганна не могла ні на чому зупинити вибір. Ось уже й атестат в руках. Ось уже — канікули… Знову зажевріла надія в професора. Якщо вже їй справді однаково, чому б не взятися за медицину?.. Ганна трохи поморщилася, але погодилась… Треба ж на щось погодитися. Далі в розмові постало питання про те, що, можливо, доведеться кинути або в усякому разі скоротити заняття музикою…