Частина друга
Шрифт:
Ми вс учетвером розташувались навколо непритомного чоловка та стали чекати. Пройшло якихось пару хвилин вн тяжко застогнав. Насилу пднявши голову, незнайомець втупився прямо перед собою.
– Питай, - неголосно сказав мен Бернар.
– Як тебе звати?
– схилився я над полоненим, а сам все ще тримав сакс про всяк випадок.
– Прозор... на прзвисько Вечр, - якось мляво вдповв хлопець.
Я глянув на ельфа. Той пояснив, що цей Прозор, наче спить.
– У нього зараз такий стан... безвльний, - додав Бернар.
– Хто ти?
– я знову звернувся
У вдповдь пролунало, щось не дуже зрозумле, прийшлось повторити питання. Першосвт нахилився ближче, повернувся вухом, а за мить "переклав":
– Вн каже, щось про Дедяту. Буцмто, його людина...
– Ясно, - хоч я це сказав, проте не мг не дивуватися вдач. Ми довол швидко вийшли на слд Гнильского. Або той в край необережний, або сам боги нам посмхаються. - Скльки людей у вашй банд?
– прямо спитав я у Прозора.
Той пдняв голову подивився на мене. Врнше, якось крзь мене. Його оч були, нби у п'янички. Хоча з ншого боку вд мене не сховалося те, як внутршньо Прозор намагаться боротися з тим, щоб не вдповдати нам.
– Смнадцять людей, - сказав вн, все ж не впоравшись з магю Бернара.
Чолов'яга раптом спробував пднятися, але тло його не слухалось, вн звалився на землю, при тому голосно охаючи.
– Ви не розумте, з ким зв'язалися!
– промовив Прозор, вдпльовуючись вд хво, яка потрапила йому в рот.
– Дедята вам покаже...
– Покаже, покаже, - захитав я головою.
– Бернаре, вн, здаться, вже розбив тво магчн штучки.
– Мцний хлопчина, - погодився ельф.
– Але не настльки, щоб побороти закляття.
– Собаки!
– а дал посипалася купа лайки. Прозор деклька секунд злобно шипв, а потм знову спробував пднятися, наче натякаючи ельфу, що вн не збираться здаватися.
– Дедята вас на ремен порже!
– Послухай, Прозоре, - почав паладин, абсолютно безстрашно сдаючи бля тла, - якщо ти не станеш вдповдати, то цей хлопець, - тут Бернар кивнув на мене, - сам тебе на ремен порже. Уж повр, вн на те здатний!
Бандит посмхнувся хрипко розсмявся:
– Якщо я вам хоч слово скажу, то мен прийде кнець. Дедята не проща зрадникв. Так що нема рзниц, хто першим почне лезом по шкр бавитися...
– Якщо так, то чому б тоб не вдповсти на наш запитання?
– наполягав я, взиваючи до розуму Прозора.
– Так хоч якийсь шанс вижити...
– Йди в дупу! Я не якийсь пацюк, щоб видавати свох.
– Тю! Тебе ж без цього будуть вважати зрадником.
– Чому це?
– Бо я м скажу... твому Дедят... Зустрну, та передам привтання вд Прозора... вд тебе... Як там у вас за зраду наказують? Обезголовленням?
– Ну точно не острогом!
– кинув у вдповдь Прозор.
– Ти сам тутешнй? Чи з ншого алоду?.. Та припини приндитись!
– я присв бля голови хлопця, намагаючись бути бльш чемним, щоб визвати вдповдну вдвертсть.
– Не хочеш казати про Дедяту, давай побалакамо про пусте.
– А навщо те тоб?
– Полюбляю базкати, - весело пдморгнув я.
– Так ти звдки?
– З Прихожанв, - псля деяко паузи сказав Прозор.
Це була слобдка
– А що тут, в Заозер', робиш?
– спитав я з нудьгуючим виглядом на обличч, наче мен це дйсно не цкаво.
– Ягоди збираю!
– Ага... саме це я подумав... Давно з Ельджуна прибув?
– Давно, - бути вдвертим Прозор явно не хотв.
Вн щось тихо пробубнв, здаться чергову лайку, а потм вдвернувся в нший бк. Ну що ж, спробую його вразити.
– Знате, друз, що означають татуювання на його обличч?
– спокйно запитав я.
– Н? Так я поясню... Ось ц дв довг спрал говорять, що вн двч ткав з острогу. Павутина на пдбордд вказу на те, що вн уб' будь-кого, хто хоч щось скаже або, не дай Сарн, криво гляне в його бк. Ось чому вн кинувся на мене... бо побачив виклик... якби зараз випав шанс, Прозор убив би мене... нас... як безлч разв до того вбивав нших. до реч, без жодного докору сумлння. Це як пити дати! Недарма на його горл "живе павук". Ось вн!
– я рзко повернув голову Прозора обличчям до свох товаришв, та тицьнув пальцем в горло.
– Овва!
– здивовано вигукнув Першосвт.
– Звдки так знання?
Чесно кажучи, я сам цим запитувався, але в голос сказав наступне:
– Звдки дзнався, там вже не роздають!
Прозор глухо захрипв та знову спробував пдвестись. А може хотв кинутися на мене. Але вкотре у нього нчого не вийшло.
– Ми нчого вд нього не доб'мося, - заявив я.
– Це марна трата часу. Пропоную продовжити пошуки.
– А з м што?
– запитала Стояна. Вона також здивовано погляду вала на мене, наче до цього нколи не бачила.
– Що з ним? Вн убивця... це головне в усьому цьому, - констатував я.
– Отже, в наших дях не буде грха!
– В яких наших дях?
– не второпав Першосвт.
– Не будь маленьким хлопчиком!
– трохи роздратовано промовив я.
– Вн пропону вам мене вбити!
– додав Прозор та раптом розсмявся.
– Серйозно?
– Першосвт вдсахнувся назад.
– Як так?.. Коли ти, Боре, так говориш, сташ схожим на Чарушу, котрого тльки-но проклинав.
Хлопець тут же вдступив вбк, очевидно побачивши на мому обличч щось недобре.
Я клька секунд намагався упоратися з собою. ледь вгамував жагу врзати по пиц, хрипко промовив:
– що ти пропонуш?
– в рот страшенно пересохло.
– Вдпустити його?
– Зв'яжемо його, а потм, коли повернемося, вдведемо в Новоград до...
– А якщо не повернемося? Вн тут здохне вд голоду спраги. Або дик звр розтерзають. Ти це враховував?
Першосвт мовчав. Я подивився на Бернара та Стояну, чекаючи на хню реакцю.
Взагал, порвняння з Чарушою, як не крути, зграло свою роль. Мене це дуже непримно саднуло по свдомост. Невже я нчим не вдрзняюсь вд нього, вд Солодова? Невже вн був правий, коли нас порвнював?