Частина друга

Меньшов Олександр

– Зними ту гидоту!
– посмявся я, глядячи на доробло, що стирчало у Першосвта на мактр.
– Отже, до полудня погулямо Торговим Рядом, а пзнше пдемо шукати Бернара... Ми з ним ще на корабл домовились сьогодн зустртися. Вн обцяв познайомити мене з Ельфйським кварталом.

– Та туди не всх пропускають, - промовив Першосвт.
– Як тльки прихали в порт, притопав до хнх ворт... А там вартов... та ще так пихат... Мовляв, куди сунешся? За прохд в Ельфйський квартал треба платити пв новоградки. Отаке!

– Платити? А якщо я там живу... чи прийшов по справах?

Якась дурня!

– Так само я тод заявив. ледь по ши не отримав!.. Якщо, кажуть, нема мського дозволу... якогось папрця... то плати грош та не верещи! Ось так.

Першоцвт поклав на мсце мй шолом.

– Ти знаш, Боре, - насупившись промовив хлопець, - я звичайно людина бльш-менш терпима до нших... проте не люблю кривди... н в якому вигляд...

– Вибачай, але до чого ти ведеш?
– здивовано спитав я. Наче нчого не провщувало подбних бесд.

– Та за ельфв... за них думаю, - махнув свом немаленьким лапищем Першосвт.
– Чесно кажучи, не дуже хочеться йти до них.

– А що трапилося?

– Та бля тих же ворт до хнього кварталу трохи посварився з одним ельфом.

– Посварився?
– посмхнувся я, уявляючи цю картину.
– Що ж ти з ним не подлив?

– Та не в тому справа... Знаш, мен нод здаться, буцмто ельфи вважають нас, людей, якимись неповноцнними... Стою я бля брами, лаюсь з вартою... тут прожджа якась пихата ельфйська пика та кида в мй бк, мовляв, якого бсу в "цивлзовану частину мста пруть дикуни"! А потм додав, що мен помитися треба...

Першосвт роздратовано ляснув себе по колну.

– Та не переймайся!
– весело посмхнувся я. Мен чомусь подбна ситуаця дйсно розвеселила.
– Пес бреше на сонце, а сонце свтить у вконце... Хай той ельф свом помелом хоч бруквку оближе, а ми з тобою не собаки, щоб гавкати йому у вдповдь. А лпше, пдемо посндамо!

Моя поява внизу, в великй зал, одягненого вже не портовим матросом, а на ельфйський манер справила враження на двчат, що обслуговували враншнх вдвдувачв. Вони стали поводитися тихше, не настльки зухвало.... Навть, як здалося мен, з часткою якогось остраху.

Ми з Першосвтом присли за вльний стл, потм добре посндали, розрахувавшись рушили до мста. У Торговому Ряду пролазили дуже довго. Навть втомилися. Оглянули рзномантн лавки, послухали глашатав, що голосно оголошували столичн новини... До реч, до сих пр нхто з них нчого не сказав про Горшок. Це мене одночасно насторожувало, дивувало.

знову Торговий Ряд наче випивав з мене соки. Тиснява, духота, гомн... Аж-но в голов загуло.

Десь к полудню притопали до ворт в Ельфйський квартал. Тут дйсно стояли дебел вартов, як з серйозними обличчями спостергали за натовпом. Дехто входив та платив грош, нш проходили без цього... я, спостергаючи за тим, не мг зрозумти механзму подбного вдбору. Няких дозволв, папрцв або ярликв нхто не демонстрував.

Ми з Першосвтом присли бля стни, очкуючи на появу Бернара. Пройшло десь з пвгодини, перш нж той вийшов з прозду. Вн довол тепло з нами привтався та тут же запросив йти слдом.

– Звичайно, - почав ельф свом повчальним тоном, - до нас

приходять вже ввечер...

– Чому це?
– пробасив Першосвт.

– На вдмну вд вас, людей, ми - нчн створння.

Хлопець невдоволено хмикнув та глянув в мй бк, буцмто хотв знову пдкреслити, мовляв, бачиш як пихат... А я ж казав!

– А нас пропустять?
– запитав у Бернара.
– Чи прийдеться платити?

– Пропустять, - кинув паладин. А потм спробував виправдати свох одноплемнникв: - Подбне зроблено, щоб вдсяти волоцюг та п'яниць, яких в Торгову Ряд хоч греблю гати. До реч, дивиться за своми язиками.

– Це навщо?
– насупився Першосвт.

– Бо як зайдете в наш квартал, можете х випадково проковтнути!
– посмхнувся ельф.

Здаться, це був жарт. Але ми з Першосвтом того не оцнили.

Вартов дйсно не вимагали з нас грошей. Один з них, високий чорноволосий десятник, кивнув Бернару, буцмто свому знайомому, та щось сказав по-ельфйськ. Паладин весело вдповв та потягнув нас дал.

Тльки-но минули арку вийшли з ншого боку ворт, як народилось вдчуття, що ми потрапили в зовсм нший свт. На якусь мить я навть розгубився.

– Я ж попереджав про язик, - посмхнувся Бернар.
– це тльки початок.

– Та ну тебе!
– вдмахнувся я.

Ми неспшно рушили по бруквц.

Псля галасу, духоти та смороду Торгового Ряду, в цй частин столиц було неймоврно затишно та прохолодно. Ми крокували широкими вулицями, вздовж яких височли величн будвл, крит нжно-голубими дахами. Фасади були прикрашен арочними вкнами, з котрих в прямому сенс струменв теплий бурштиновий свт. Це було так дивно, що ми з Першосвтом навть протерли оч.

Н, дйсно, це не лхтар. Це вкна. Але яким чином вони випромнювали свтло, було загадкою... Справжн лхтар, до реч, тут також були. Вони висли на стнах будвель у вигляд величезних куль в бронзових витюватих оправах.

Тишина... спокй... умиротворення... Йдеш оглядашся... Того очкуй, що спткнешся носом заришся. Але насправд цього не вдбудеться, бо настльки рвно та чисто бруквки не було навть в центральнй частин Новограду, бля Башти Айденуса. Вдчуття, наче тут навмисно вимивають.

Будинки були густо вкрит позолоченими узорами. Тепер зрозумло чого сюди, в Ельфйський квартал, не всх пропускали. Мабуть бажаючих щось виколупати з стни знаходилось чимало.

На вуличках росло багато дерев, але й не таких, наче лахматий бродячий пес, на якому в ковтунах вже бджоли оселилися. Акуратн, струнки, з пдрзаними глочками та кронами. Дивишся, аж око рад. Липи, клени, ясен... Правда, серед знайомих дерев побачив яксь дивн з конусоподбною кроною та з листям бордового кольору...

Росли квти. Правда на вдмну вд Гберлнгського кварталу, палсадники якого можна було порвняти з занедбаною лсовою галявиною, мсцев квтники виглядали просто казково.

А як серед них царювали кольори! Блоснжн, жовтогаряч, червон, блакитн... Обрамлен смарагдовою травою, квти перетворювали клаптики земл на чарвн килими з дивовижними узорами. Рзноманття фарб пестило око, навювало спокй та благодать.