Архе
Шрифт:
Киває, занурившись у нотатки. Маестро скидає окуляри і, поки протирає, напучує:
– І шо важно, ти мусиш справити на цю юну крихітку вражіння настоящего
менщизни в самому розквіті сил. Щоб вона буквально прочувствовала, що у тебе
пропеллер в сраці. Ну, в її віці створити таке пріятне впєчатлєніє - нічого
особливого, тобі це вдасться. Скалатай собі банду з малолеток. Ми ж це все
проходили, стандартний триплекс: два прідурка, один вічно ірже, другий жаліє
себе.
інтереси. Говоріть із нею про малярство, батярство, наркотики, секс, мекс, пекс, фекс - та хіба мало тем? Врешті-решт, візьми виїби її! Ти ж усе-таки
Антиодуд!
Олег киває головою.
– А назад як? Через Набережну?
– Бе-ран-же. Не Набережна, а Бе-ран-же. Зустрічаємося коли?
– В лютому. Е-е-е-е... а! Сімнадцятого. На Високому Замку. Правильно?
242
243
Маестро киває і тішиться.
З кухні повертаються омчани. Вони ситі та прояснілі. За ними виходить Сашко і
гасить на кухні світло.
– Отож, - каже маестро, і всі погляди збігаються на його вказівний палець, піднятий до стелі.
– Бій за мальчіка Дімочку Менделєєва оголошую відкритим.
Ми починаємо концерт!
– вигукує маестро і дико підморгує, ніби хоче видусити
собі око.
– ХАЙ БУДЕ ЗСУФ!
Анти-одуд юніор сприймає це як прямий наказ і смикає загадковий рубильник на
стіні, під яким лаконічний напис маркером:
ZSUF
Починає мерехтіти світло. Омці втягують голови в плечі, але нічого не
відбувається. Впродовж часу, достатнього для трьох затяжок цигаркою, у
кімнаті панує мовчанка.
– Даа-а-а-а... прікольно...
– озивається Женя-з-Омська. Катя гмикає.
Маестро дивиться на рубильник. Стукає по ньому, як по зіпсутому телевізору, і
всі поверхи будинку 7/18 одночасно спалахують пронизливим свистом і
скреготом. Шум, наче злітає літак. Омці здригаються.
– УВАГА! УВАГА! ДО ЗАПАСНОЇ КОЛІЇ ПРИБУВАЄ ЕЛЕКТРОПОЇЗД «БЕСКИДИ-ЛЬВІВ».
УВАГА! УВАГА! ДО ЗАПАСНОЇ КОЛІЇ ПРИБУВАЄ ЕЛЕКТРОПОЇЗД «БЕСКИДИ-ЛЬВІВ»...
Сашко Коклюш зривається на ноги і починає підганяти гостей:
– Хутчіш! Шикуйтеся по одному, швиденько!
– А што тако-оо-оє?
– сонно запитує Катя
Маестро потягується, гарчить і задоволено мружиться. Він каже:
– Зараз, любі друзі, у нас начинається концерт. Олежка, а де камера? Катя
буде кінооператором. Ви не проти, мила моя?
Катя не проти. Олежка поспіхом приносить відеокамеру. Кількома словами він
викладає Каті ази користування.
– Отут наближення... А такво - це нічне бачення, --пояснює він, коли в
кімнату повертається Сашко. Його наплічна сумка роздута від допотопного
чорного телефона,
Вони шикуються один за одним - кашлюк-старший, за ним омці - Женя-Костя-Катя.
За нею слідує кашлюк-молодший. Замикає колону маестро.
Вони виходять із прокуреної вітальні. Виходячи, маестро не забуває вимкнути
музику.
У цитаделі антиодудів гусне темрява.
4і2
– А ет' чьо таке у вас? Ходікі тайні?
– питається Катя, коли вони виходять на
ту частину Останньої території, де різниця між вулицями Набережною та Беранже
зникає буквально на очах. Катя рухається повільніше за інших, до того ж
постійно спотикається - адже вона дивиться крізь вічко камери. Фільмує все
підряд, а найчастіше свої ноги і те, за що вони чіпляються. По ліву руку
коридора - ряд вікон, завішаних каламутною цератою. Від безлічі протягів
церата шелестить, як навіжена. Справа - незліченні бічні відгалуження
коридорів. Сходи, драбини.
Чого вони тут тільки не понаносили, дивується маестро антиодудській
невгамовності, коли вони проходять біля купи музичного брухту. В одній з
кімнат краєчком ока він зауважує розбитий рояль.
Дують сильні протяги. За спиною без угаву лопотять крилами птахи. Цей шум
крил стоїть у вухах так нав'язливо, що запросто починаєш плутати, що ж ти, врешті-решт, відчуваєш - бачиш лопотіння крил... а чи чуєш коридори та вікна.
– А пачєму туалє-е-етов так багато?
– не перестаючи фільмувати, замріяним
голосом цікавиться дівчина. її здивування цілком виправдане: кожна друга
кімната тут обладнана брудним унітазом.
244
245
– Бо потому, - маестро підганяє Катю, яка забагато крутить головою і
роздивляється на різні боки.
– Какаємо багато. Йди давай...
(не та інтонація)
– кгм... в сенсі, тебе чекають незабутні дні... Чекай-но. Перед мандрами
відлию...
Маестро гукає Сашка, і той спиняється. Мовчазний омчанин Костя витягує з
пачки папіросу, і маестро, перш ніж зникнути за дверима, бачить: Олежик
припалює тому від своєї запальнички.
Маестро затраскує двері, закривається на гачок і розвертається обличчям до
виходка. На підлозі - здута від сирості кахлева плитка. Маестро втягує носом
повітря: їдко тхне хлоркою впереміш із калом.
Він підіймає погляд від іржавої мушлі унітаза
Ш
– Олежик, чому в параші світло не вимкнув? Дуже знайомо. Хто б це?
– Там маестро вже годину втикає. Маестро, Катя питає, чи ти ше довго?
Ага. Маестро - це наче я. От і добре, думає він.