Архе
Шрифт:
– Тільки не чотирьох, а п'яти!
– я знову вчасно схаменувся.
– Не забувайте
про Читача! Гра закінчується в першу чергу тоді, коли згадує про Своє
існування Читач. Це, так би мовити, хід зназовні. Бог із машини.
– Ага. Сматрю в Кнігу, віжу фігу...
– Ми не спроможні вловити момент, коли прокидається Читач, але можемо
прокинутися самотужки, якщо змусимо Текст вичерпати себе. Перевести його в
потойбічну вертикаль
? слухайте, -
– А могили - це до чого?
– Це ми типчиків різних закопуємо. Поки тебе не було, майже всіх закопали. Ми
з Дерешом приходимо, а вони тут усі обіймаються: китайоси-неґритоси різні, всі такі веселі, такі щасливі, шо аж йой. Діти різні бігають, мамів своїх
упізнають... Ягнята з левами разом ходили, мечі з лемешами... Одним словом, заєбісь.
– Та-а-а, спочатку було класно...
– А ми взяли і всіх закопали.
– Тому нас так мало?
– Але вони б нам тільки заважали, повір мені, - продовжує маестро.
– Подумай
сама: постійно тільки то й роблять, шо якусь хуйню пиздять. Мене, приміром, навіть Діаволом обзивали. Сатаною. І за шо, спрашується? Ет, погані люди. Так
шо решту будеш робити ти. Поки всього не закопаємо, ТАМ не опинимося. Хіба...
Хіба би ти змогла сама. Тоді ми захоронимо тебе. Усікла?
– Ага! Це така техніка - закопування! І весь цей ваш Могильник - він також
немовби в остаточній уяві? В уяві уяви, так би мовити? І ми тут саме на
грозовому вітряному полі, серед патиків із дохлими воронами тільки тому, що
комусь із нас такі асоціації естетично прийнятніші за яблуневий сад у травні?
Маестро здивовано гмикає.
– Талант!
– хвалить він.
– Але ти вкидуєшся, шо це кладбіщє - воно как-би
безособове? І будь-яких емоцио-
124
125
нально-нєґатівних резонансів немає тому, що ми їх всіх уже закопали, да?
Просто кайф, як од красіво нарисованої картіни.
– Звичайно. Ми привносимо від'ємність у своє сприйняття і просто
спостерігаємо зміну краси.
– Нам залишається тільки переглядати свої колишні асоціації, «попередні
життя», кажучи дуже умовно.
– озивається Менделєєв.
– Ми вже не раз опинялися
тут і вище - аж до самого кінця. Але щоразу повертаємося, бо завжди існує
тільки зараз. Завжди залишаються певні належно непоціновані естетичні грані
присутнього. Але тут, знову ж таки, ідуть інтерпретації, властиві чотирьом
знакам, уможливленнями котрих є ми. На іншому рівні це можна вважати
порівнянням двох енергій - зауваж, не кажу протилежних.
– Або Автора і Тексту, - вкотре нагадую про себе я і кажу з глибокодумністю:
–
Терезка розуміюче киває.
– Або як це робив мій знайомий, Антон. Шукав істину в геометричних командах, поки не зрозумів, що тлумачення команди - це команда тлумачення.
– Цілком вірно. Ще один класичний приклад: СЛОВО. Воно значить тільки саме
себе - я є той, хто я є. Дзеркало, задивлене у власну глибину. Головне -
зрозуміти, згадати, що ти як дзеркало дивишся в саме себе. І що ти означаєш
не щось інше, а сама себе. Дурниці, скажете?
– Зовсім ні. Адже на початку є Слово. Воно тотожне Самому Собі й означає
тільки Саме Себе. Графічний знак - Я Є. Воно самоусвідомлюється. У певний
момент, можливо, момент вселенської нудьги, Воно розуміє: якщо Воно
усвідомлює Себе, значить, є хтось, хто усвідомлює, і є хтось, кого
усвідомлюють. Я Є ТОЙ, чи просто Я &. Маємо Ціле і те, що Його розділяє. ІДЕЯ
РОЗДІЛЕННЯ.
Воно розуміє, що усвідомлює тільки саме себе, оскільки, незважаючи на
розділеність, Воно все ж таки все, що тільки
може бути. Я Є ТОЙ, ХТО Я Є. Знак, незважаючи на розділення графіки, залишається Знаком. Я Є. Розуміння того, що означаюче й означуване тотожні у
своєму проявленні, у Слові.
– Але ж, - зауважує маестро.
– Є місця, де спочатку було СЛОВО, а є й такі, де спочатку СЛОВА не було... На те вона й безмежність
? а я от тієї фішки зі стихіями не зрозуміла...
– по якійсь паузі знову
озивається Терезка.
– Це визначається твоїм способом сприйняття. Такого ну дуже глибинного. Люди
вогню бачать світ як язики полум'я, як відблиски на скелі... От Платон - він, наприклад, був Вогонь. Ну, і так далі: водяні люди сприймають світ мокрими
мазками, повітряні - аерозольним зависом, земляні - як статичні струни
натягу. Ну, ти вкинулася? Стихія, що стоїть за людиною, пронизує її силою
свого притягання. Я як Вогонь не можу пояснити тобі, істоті Води, як ти бачиш
світ. Коли мені вдасться побачити світ як одночасне поєднання чотирьох знаків
стихій, мене тут не стане.
– А де тебе стане?
– Now. Here, - я киваю за темний горизонт.
– Now here19
? а от коли я зайшла в ту світлу кімнату, таку свіжу, там на стіні була
написана якась фраза... У вас теж були схожі причандали?
– Ну та. Це, так би мовити, місця направленої інтерпретації. Наперед
визначено не що, але як ти це бачитимеш. Тамта кімната - місце, де Першознак