Архе
Шрифт:
– Ти шо, таке цікаве прізвище, тобі, певне, всі казали, шоб на хімію йшов! Та
й правда, певне, знаєш, вищі сили так направили. Ти шо, отаке прізвище, -
П'явка показав великого пальця.
– Я тоже все життя мріяв про якесь нормальне
прізвище, або...
– Це... взагалі-то... прі-і-ізвисько, - я навмисне розтягував слова, даючи
підсікача його скоромовці.
– Ой, прізвисько? Ха, а я думав - ім'я! А в тебе одночасно два прізвиська -
Менделєєв
Я вайлувато пригладив джим-моррісонівську бороду періоду скандалу в Маямі, вважаючи тему вичерпаною. П'явка розгублено замовк. Його лицем чітко
замерехтіли стежини, котрими полились думки на кшталт: я от хотів з ним
поговорити, можливо, дізнатися щось цікаве, можливо, це людина якась цікава, можливо, я йому сподобаюсь, можливо, ми станемо друзями, можливо, будуть
якісь нові знайомства, а тут він не хоче відповідати, змовчав, он як, відкритих людей тепер ніде не люблять, ох-ох-ох...
Я перервав це ментальне пиздіння, просто струсивши головою. Бамбон на шапочці
замотилявся. П'явка і справді
внутрішньо завмер. Я бачив: його поманила свобода, з якою я зробив цей жест, так само, як бражника манить нічний ліхтар.
Я глянув і зрозумів. І думайте про мене, що хочете, - що я самозакоханий, егоцентричний і зарозумілий, що насправді лише хочу виділитись із натовпу, що, до того ж, вдається не надто добре, - але я вмить просік усю П'явчину
суть. З усіма його мамами, сестрами, бабцями, що закутують дитя в опіку, мов
у шалик, а в шалик - наче в зашморг, з усіма виконаними і перевіреними татом
домашніми завданнями21, він тільки умів бути ідеальним споживачем опіки, колискою родинних тривог та успадкованих страхів. Але перш за все він
потребував опіки, хатнього дезоксигідрогероїну - за будь-яку ціну і кожної
миті.
Я пошкодував, що не ношу в сумці пляшки з каламутним семом22 - отак би зараз, на здивованих очах П'явки, відважити в горлянку. Ну, суто для вигляду - ви ж
розумієте, я не п'ю.
– Слухай, Буб, - я підійшов до П'явки, взяв його під руку і з упевненістю
старого содоміта потягнув геть від натовпу. Буба переляканими очима чіплявся
за погляди байдужих однокурсниць, мов за останню щаблину.
– Буб, давай поспілкуємося.
– П'явка трохи розпру-жився і властива йому
милість плюшевого заєнька знову заповзла на лице шляхетною цвіллю.
– Розкажи
мені про своїх друзів.
– Ой, друзі... Та що там друзі... Я, знаєш, я більше за все люблю
спілкуватися з цікавими людьми. Стільки всякого нового дізнаєшся! От ви різне
таке цікаве читаєте, а я, знаєш,
прочитати. От, ти знаєш, так не люблю, коли всі читають оті дешеві детек-
тивчики, різні любовні романчики, а я би там про буддизм читав про різні
релігії знаєш їлось нове пізнавати от до речі я читав шо хто цікавиться
буддизмом той вже в минулому
21 У якнайширшому трактуванні (Джим).
22 Самогоном.
146
147
житті був трохи просвітленим А ТИ ЦІКАВИШСЯ БУДДИЗМОМ?
Я ніяк не міг второпати, чому ж його слова смакували, як гівно в шоколаді: нонконформізм, пошуки себе, ла-ла-ла і таке інше... Відверто кажучи, не
викликало це довіри. Відчувалося, що за тим ховається зворушливо-щільне
кубельце інтрижок з люблячою бабцею чи мамою в ролі сірого кардинала. Вибух
непослуху, спрямованого на пробудження нової порції опіки; злочин заради
покарання. Щоб мама думала: «Який він у мене розумний, мій маленький
пестунчик» і пригортала міцніше до себе. Бабки-кульбабки, висловлюючись
лапідарно. Повний піздєц.
Найпростіше було уявляти П'явку як потужний сервер такої собі людської
павутини знайомств. Головне знати, як підійти і коли вводити PIN-код. У нього
й не було друзів як таких. Тільки посилання на імена. Безліч знайомих -
фрагментарних і далеких. Людина з розряду тих, з ким вітаються мами твоїх
однокурсників - причому таких однокурсників, яких ти і в лице ніколи не
пам'ятаєш; чи Гардеробниці у фойє; чи продавщиця в магазині навпроти
факультету (щодня ополудні він купляє сто грамів карамельок і пригощає
продавщицю: ах, як зворушливо); чи просто незнайомі, яким випала біда щодня
їздити з П'явкою в одному тролейбусі. В його вухах цілий день лящить:
«Здоров, Буб, як життя, Буб?». Він був маленьким причепливим енергетичним
упирцем, якого неможливо відігнати від себе, поки перед очима маячать це миле
личко, довірливі оченята й несмілива усмішка. П'явка стояв перед витоками
заледве не всіх знайомств. Простіше кажучи, П'явка знав усіх.
Не надійтеся, Вас він знає теж.
– У тебе багато знайомих, правда? От ти знаєш такого Женю? Євгенія з Омська?
Буба потроху оклигував від стресу. Його енергетичні мацаки висмикували
останні сили з моєї нікчемної фізичної оболонки.
Т
– Ну, знаєш? Євген Фторний з Омська...
– Фторний... Женя Фтор, напевне?! Такий кавказець з носом?
У тому, що в Ієня Фторного, якого я шукав, теж є ніс, сумнівів майже не було.