Архе

Дереш Любко

Бачиш, які чудесні? Чистий рожевий. Здуріти можна. І я звідси їду.

134

Я зачаровано мняцкав поглядом м'які гами, зі смаком підібрані плавні переходи

кольорів. Здавалося, просто гра світла при заході, але ж он воно як все

непросто...

Андрій передав мені пляшку, і, поки я робив затяжний ґольґ, він, мов

ненароком, кинув:

– Ти чув про Клуб галогенів?

Я вже хотів було відповісти, але вкусив себе за язик. І вчасно, а то б зразу

виникли

підозри: звідки чув, хто сказав... і таке.

– Але поклянися перше, шо нікому не скажеш.

– Клянусь.

Андрій недовірливо глянув на дно пляшки.

– Ти Таблицею поклянися.

Я швидко витягнув накреслену власноруч періодичну таблицю Менделєєва, поклав

занімілі пучки десь між галієм і стибієм і врочисто промовив:

– Клянуся Періодичним законом і Дмитром Івановичем Менделєєвим!

Андрій здивувався. Присягатися іменем Хімічного Батька він не просив, та я

вирішив довести, що вартий найвищої довіри.

– У нас на факультеті існує таємне товариство фанатів Хімії, - чітко

вимовляючи кожне слово, відважив Андрій. Вам мене, звичайно, не зрозуміти, але таке визнання прозвучало в моїх вухах як офіційне підтвердження існування

світової змови.

– Справжніх фанатів, - продовжив він.
– Таких, як ми. Та шо там ми! Крутіших

у сто разів!

– Скільки їх?
– хрипким від хвилювання голосом спитав я.

– Четверо. І ше один.

– П'ятеро?

– П'ятеро. По одному на галоген. Фтор. Хлор. Бром. Йод. І п'ятий - Астат. Але

його рідко видно. Він найкрутіший і найзадупленіший чувак у цілому Львові. Я

був членом Клубу галогенів три роки. Вибач, шо тобі не казав нічого -

135

заборонено. Я був Бромом. Але тепер мої старі їдуть, і я звільняю місце в

Клубі. Я випаровуюсь. Я розповів Клубові про тебе, і Клуб вирішив, що ти їм

підійдеш.

– І я тепер можу зайняти твоє місце, так?

– Якщо захочеш.

Я розплився в посмішці. І знов ледь не видав себе.

– Слухай, а чим той Клуб займається?
– поцікавився я. Бо за цим питанням і

починалася справжня терра інкогніта. Все, що можна було дізнатися від

надійних джерел, - це тільки те, що в Клубі «люблять Менделєєва».

– Ми... Ну, ми... Вшановуємо пам'ять Хімічного Батька. Тільки на свій манір.

Клуб збирається раз на рік - 17 лютого. На честь Просвітлення Дмитра

Івановича.

Сакральна дата - 17.11.1869 - спалахнула в мені фосфорним вогнем, але знову ж

таки я не подав вигляду. Тільки захоплено подумав: «Які люди! Які люди!»

Андрій продовжив:

– Ми також шукаємо Просвітлення. У вечір 17 лютого ми проводимо Ритуал

галогенів.

Власне, на Ритуалі галогенів і тримається весь Клуб. Якщо ж

говорити зовсім прямо: Клуб - це Ритуал. Просто не говори нікому, куди ти

зникаєш у ніч на сімнадцяте. І не патякай, що таке Клуб, коли дізнаєшся

більше.

Я уважно вислухав усі заборони Клубу, визнаючи їх про себе цілком

справедливими.

– А в чому суть Ритуалу?
– спитав я буцім буденним голосом. Але все одно в

горлі дерло, а пальці дрижали. Ось вона - летка мить щастя!

– Ми кричимо імена галогенів, - з найглибшою серйозністю повідомив мені

Андрій і голосно заржав.

Андрон допив останній ковток білого міцного (тільки чому воно завжди

ординарне?) і пожбурив тару в кущі.

– Тобі доведеться знайти членів Клубу самотужки. Називати імен я не маю

права. Максимум, кого можу підказати: шукай Ґєну Фторного. Як будеш кого

питати,

136

скажеш: «Євгеній, шо з Омська приїхав». Ти зможеш вийти на Фторного через

П'явку. Його ти знаєш?

Хто такий П'явка, я знав. П'явку знають, мабуть, усі.

– Дивися, зараз почнеться, - змінив інтонацію Андрон. Я знову глянув на гайок

ісландських дерев.

– Дуже важко вловити момент. Якщо надто світло - здається, дерева світяться

через захід сонця. Надто темно - взагалі не помітиш... О! Тепер! Лови! Боже, ЦЕ КАПУТ!

Останній розпечений кантик сонця зник за обрієм. Зненацька хтось ніби

ввімкнув ланцюг велетенських Гірлянд - ісландські дерева спалахнули тихим

пастельним вогнем. Мої очі металися, бажаючи всотати цю миттєву красу до

останньої п'яді, до останнього відтінку світла. Бежевий, і кремовий, і

рожевий, і фіалковий, і бузковий, індиґо, ультрамарин і ще такі кольори, виокремити які зі спектру я не наважився б навіть сп'яну, залишаючи цю справу

на Бога.

– Бережи таємницю, - сказав Андрій, намагаючись охопити цими словами все своє

буття, і ми обійнялися на прощання.

Коли Андрона проводжали в останню путь на автобус, я ревів, як дитя.

ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ

Мій найкращий товариш зник у заграниці значень, так. Проте Андрон вказав мені

на щось колосальне. Він вклав мені у долоні нитку до несамовитої таємниці.

Все, про що я мріяв, отримало шанс стати справжнім. Залишалась елемен-

тарщина.

Вечір 17 лютого хотілося провести в тісному колі членів Клубу галогенів, тягнути шампусик і жувати канапе зі шпротами, а прокинутися серед конфетті та

пістрявих серпантинів. Я повинен був діяти активно.