Архе
Шрифт:
Крізь зарості в їхньому керунку продиралася якась жінка. За хвилину жінка
повністю вилізла з кущів і спинилася перевести подих.
– Добрий день!
– голосно привітав ЇЇ Антон.
Жінка глянула на нього і кивнула головою. Тереза зміряла з'яву поглядом і
відчула, як у голові зсунулися плити. Стало тихо.
Свист у вухах. І лопотіння крил. Кажани чи ворони?
Жінка виглядала років десь так на п'ятдесят, сива, з розлізлою завивкою і
сірим, як старий
з сіро-блакитними ручками, у лівій - незапалену сиґарету (ПРИЛУКИ, відмітила
Терезка. БУДЬ ОСОБЛИВИМ).
Жінка з певним острахом окинула їх поглядом.
– У вас не будзє вагню?
– врешті наважилася та. Антон, припалюючи дрібно
тремтячу цигарку, сказав:
– Не стійте. Сідайте он, покуріть з нами, розкажіть шось... Я Антон, а то -
Тереза.
108
109
– А мене Марією звати. Розказаць?
– перепитала вона, розкурюючи сиґарету.
–
Та шо вам розказаць, діти?
– А от шо на душі лежить, те й розкажіць.
Жінка знову недовірливо глипнула на Антона, але той вдумливо курив.
Перехопивши її погляд, він підбадьорив кивком голови.
– Ой, шо на душі лежиць... Дуже тяжко мені на душі, діти.
– А шо таке?
– Та маю такий клопіт дома... нєма спакою. Ой, нєма дома у меня спакою. Зі
свекрухою сваримся... маю сина, то він у них живе, і не знаю, як то тепер
будзє, з такою невісткою.
– А шо, невістка нездала?
– Та ні, невістка хароша така, на роботу ходиць, вище образованіє має. А мій
син простий такий, він плотнік. Знаєте, тута недалеко шосте училище? То він
його окончиу, і зараз работаєць.
– А шо, може, з чоловіком Ви не добре живете? Жінка махнула рукою з
плоскогубцями і подивилася
кудись убік, ніби не бажала чіпати цю тему. Зітхнувши, вона заговорила більш
упевнено.
– Ну, то дуже довго розказуваць. Але як уже почала... Я тобі так скажу, -
жінка зиркнула Терезі в очі й торкнулась її руки плоскогубцями.
– Чоловік мій
п'є.
– Шо, сильно?
– Ну так не дуже, але деколи, як напиваєцця, то може й мене вдариць, може й
бацьку. Але то всьо не його вина, бо він п'є через свекруху. І отєц його тоже
п'є.
– А чого?
Жінка знову затяглася і струсила попіл.
– Я багато не курю, - сказала вона вже цілком по-свояцьки.
– Тільки у маї
почала... Я сама з Бреста, з Бєларусі. Та, з 39-го... Ну, то й переїхала я до
Львова, стала тут работаць, познакомилася зі своїм мужем. І ми дуже сильно
любили адне одного, і нам усє сильно завидували. Ну, вже коли син народився, то нам видали нову квартіру, муж
машину. Ну, і всьо у
нас дуже складувалося. А потім син пожениуся. А свьокр і свекровь такі були
щасливі. Але я то ПОЧУСТВОВАЛА! Я тільки зайшла до ніх у квартіру, а свекруха
так на мене глянула, шо я поняла: ми з нею прирожденні враги. Спочатку то
вона там бігала, випитувалась, як здоров'я, радилися з нею, чай пили, сєкрєтнічали, але я душою чуствовала, шо то всьо нещиро. І в нас у хаті з
чоловіком почалися проблеми. Муж пиць начау, у мене зриви почалися, тоже пиць
пробовала. Да так, шо й на Кульпарківську мене возили.
– А скажіть, - перебив її Антон.
– Оті всі ваші невдачі, вони ж від свекрухи?
– Та, то тільки від неї, зміюки такої.
– А Ви як вважаєте, чи це не пов'язано з тим, шо можна окреслити таким
посполитим словом як вроки?
Жінка завмерла і міцніше стисла плоскогубці. Вона втупила погляд на Антона й
відкрила рота.
– Ну та, іменно! Тільки так! Вона як на мене глянула, я зразу поняла. От так
і поняла: «Ми враги». Ну та, тут і почались усі проблеми. Син мій, так він
ніколи не пиу, а потім пішов у такі запої, шо страшно згадуваць. І сват мій.
– А чоловік?
– Та він общє олігофрен! Він со мной на дурці лежав. Я в наркологіческому, а
він в отому, де псіхи. Та ше й сват мій по мусорникам лазиць. Я йому кажу:
«Тату, та не чіпайте то, не беріть до хати. Бог ведь знає, які люди то перед
тобою мали». Ну, так то ж разні енергії нехороші, інфекції... Ну так?
Терезка загіпнотизовано кивнула. Антон непомітно щипнув її за литку, але
Терезка не реагувала. Вона відчувала, як переживання жінки щосекунди стають
їй ближчими... і ближчими.
– А часто Ви тут гуляєте?
– Шовечора. Відколи куриць начала. Ше як з мая. Терезка порснула сміхом.
– А шо ти смієшся?
– спитала жінка, докурюючи сиґарету. Терезка тільки щойно
зрозуміла, що вся увага жінки дивним чином зосередилася на ній.
– Я дурна!
Мене на дурку забирали.
по
ні
– А з чим? З алкоголізмом?
– спитала Терезка. Власний голос здався незмірно
далеким.
– Три рази з алкагалізмом, а сім раз із нервовим сривом. Я плакала... не
могла перестати плакати, рідних не узнавала. Спала дуже багато. Зривалася, втікала з хати, нікого не помнила.
Терезка відчула, як її накриває повільна хвиля таких причандалів, наче вона
самотужки втулила руру дуру.
Тереза повністю ототожнилась із жінкою. До її середини, до того