Архе
Шрифт:
робочу», посекундно спльовуючи з язика дрібки тютюну, і запитує в нас
дивовижними запитаннями.
– То чим ви тут займаєтеся? Це що, чистилисько?
120
121
– Більше. Сказав би - сад. А ми - садівники.
– Які ше садівники?
– Ну, ми таяк би і гробарі, але, з другої сторони, тіпа і деміурги. Це
Дерешеве визначення, - він киває на мене.
– Художнікі від'ємного.
– О, це завдяки Єшкілєву, - шаріюся, вдаючи скромного, я.
Терезка заливається
інвалізію (чи то пак, проклубацію). А я здивовано починаю розуміти, що просто
причарований її присутністю. Від Терезки линуть м'які хвилі абрикосового
млоску, які наказують мені стати перед нею на коліна і з рук нагодувати це
дитя митою малиною. Шкода, але тут немає малини - я помив би її і нагодував.
Правду кажуть: учителям не можна закохуватися в учнів, а писакам - у
персонажів.
– Та нівроку... А ти, значить, Дереш? Той, що з Б. тусується?
– Ну та, - стенаю плечима, показуючи, що для мене з Б. тусуватися - все одно, що газету читати.
– А мені Антон казав: тебе не існує... Між іншим, на хріна ти мене так із тою
запискою спричандалив?
Я прикидую, як ефектно прозвучить сказане, і випалюю:
– Бо я тебе вигадав!
– Оце, блін, загробний епатаж, - підкидає дрівець маестро.
Терезка розуміюче киває. Дмитро уважно дивиться на її міміку (а це щось
направду варте уваги). Маестро ховає посмішку.
– Ага, - відповідає вона і призамислюється. Здається, вона відчуває, що ми
від неї щось приховуємо.
– Ага. То мене не існує?
Не хочеться її розчаровувати, та я відчуваю потребу сказати всю правду:
– Ні! Ти, на жаль, ще існуєш. Але вже зовсім-зовсім... гм... покрадьки. Я би
сказав навіть: -«у лапках»-. У
свідомості котрогось із нас. Точніше, ми всі - одна свідомість, але яка не
хоче цього визнати. Та про це дивись нижче.
Вітер. Тут вітряно.
– А шо нам скаже гаспадін Мандалєєв?
– питає маестро, плескає Дмитра
Івановича по спині й шморгає носом.
Менделєєв гмикає і обсмоктує пшеничні вуса нижньою
губою.
– Ти, Терезко, напевне, вже все зрозуміла. Ні? Весь світ - це підказка-єралаш
до Істини. Тобто, істину як таку неможливо пізнати словесно, але словами на
неї можна натякнути. Ніби як побудувати з певних фраз якесь умовне коло, а
потім мовчки зазирнути всередину. І ми тут для того, щоби натякати одне
одному на можливу природу розгадки.
– Ми як чотири стихії...
– я загадково натякаю невідомо на що і дивлюся на
компанію.
– І дванадцять місяців, - саркастично додає маестро.
– Скажи, Дереш, а ти по
гороскопу часом не Баран?
Дмитро
– Можна зараз розглядати себе як чотири асоціативні начала, за якими
відкриваються чотири упроявлення комбінаторної безконечності. Ми кілька слів
на устах у Бога. Чотири літери івриту.
– І ми - це земля, вода, вогонь, повітря?
– Ага, он Мандалєєв, - «зємля-воздух»...
– Чисто асоціативно - так, - погоджується з маестро Менделєєв.
– Бо
найефемерніше, як-от асоціації, виявилось найфундаментальнішим. Все це
зводиться до двох горизонтів руху асоціацій.
– І до боротьби двох естетик, - знову пхаюся я. Терезка уважно вислуховує
наші версії і відважує, як
ковзанами по обличчю:
– Та ну... це Reality TV. Знаєте?.. Гра така. Шоу для естетів! Одна з умов -
забути, що це гра. Приблизно так:
122
123
ТРИ!
ДВА! !
ОДИН! II
ви в шоу
– Із самим собою, - зловтішно додає маестро.
– Метафізичний онанізм.
Терезка розуміюче киває.
– Власне! Але це - тільки один зі способів розуміння. Ага! І ми - це наочні
приклади чотирьох шляхів сходження до кінця?
– Ну так. Але ми - це комбінаторна гра, набір асоціацій вічності. Поєднання
абсурдних, непоєднуваних елементів, які виглядають природними і логічними
тільки тому й тоді, коли розташовані на достатній відстані один від одного.
Наше усвідомлення - тільки жбурляння асоціативного ланцюга з відром уваги у
криницю безмежного, - завершую я. Тю, «криниця безмежного». Як низько!
– І, в кінцевому результаті, світ - це нитки комбінацій присутності, такий
собі міцелій Будди.
– Гаразд. А от скажи-но мені, будь-ласка, о наймуд-ріший серед просвітлених, якого хріна ти ще ТУТ? І чого, незважаючи на таке добре розуміння, ти ше не
ТАМ?
– Та бо того, шо я ще говорю. Всякий вєрбаліз відділяє мене і тебе від
Присутності. Логічним мисленням цього не схопиш. Раціо тут не в силах сказати
нічого, крім як мляво зіслатися на Канта і компанію. А ти - ти допоможеш
котромусь Із нас проникнути ТУДИ. Так само як і хтось може допомогти й тобі.
Ми повинні знайти цю резонуючу відмінність у наших способах мислення -
наскільки я розумію, в кожному зараз рівно по четвертині, так би мовити,
– «істини»-?
Маестро знизує плечима.
– Цілком возможно, але лічно я б щітав це так: контролірована квадрофренія з
розщеплєнієм особистості. С резонансом на вищі світи. Мощьно, скажи?
Ми з Дмитром закивали. Терезка, сплюнувши черговий клаптик січеного тютюну, впевнено доєдналася.