Ті, що співають у терні
Шрифт:
— Кажи, я вся — увага, — мовила Меґі й знову заходилася вирізати з тіста ялинки.
— Я вирішила стати акторкою.
— Ким?
— Акторкою.
— Господи милосердний! — Ялинки знову довелося облишити. — Послухай мене, Джастино, я не хочу обламувати тебе і псувати тобі настрій, не хочу ображати тебе, але невже ти гадаєш, що маєш… ну… відповідні фізичні дані для того, щоби стати акторкою?
— Ой, мамо, та що ти кажеш! — презирливо пирхнула Джастина. — Я збираюся стати не якоюсь там зіркою кіноекрану, а акторкою! Я не хочу вихляти стегнами, виставляти свої цицьки і надувати пухкі вологі губки! Я хочу грати на сцені. —
— Так, маєш. Завдяки кардиналу де Брикасару.
— Тоді ми про все домовилися. Я вивчатиму акторське мистецтво в Альберта Джонса в театрі «Каллоден», і я вже написала листа до Королівської академії драматичного мистецтва в Лондоні з проханням внести мене до списку кандидатів.
— А ти впевнена, що добре подумала, Джассі?
— Абсолютно впевнена. Бо давно цього хотіла. — Поклавши останній шматок скривавленої яловичини в солоний розчин, Джастина грюкнула лядою діжки. — Ось так! Сподіваюся, що більше ніколи в житті я не побачу жодного шматка солонини!
Меґі подала їй деко з печивом.
— Постав оце в духовку, добре? На чотириста градусів. Мушу сказати, що я здивована. Взагалі-то, дівчатка, які хочуть стати актрисами, постійно грають якусь роль, когось із себе видаючи, а ти весь час грала лише одну роль — свою. Ти грала себе.
— Ой, мамо, знову ти за своє — плутаєш фільмових зірок з актрисами. Ти безнадійна, чесне слово.
— А хіба фільмові зірки не актриси?
— Так, але найнижчого ґатунку. Звісно, якщо вони спочатку не виступали на сцені. Тобто навіть Лоуренс Олів’є інколи знімається в фільмах.
На туалетному столику Джастини стояло фото Лоуренса Олів’є з його автографом; колись Меґі вважала це суто дівчачою закоханістю, хоча тоді подумки відмітила, що Джастина принаймні має непоганий смак. Бо зазвичай подруги, яких вона інколи привозила з собою додому на кілька днів, як найдорожчий скарб плекали фотографії Теба Гантера та Рорі Колхауна.
— Не розумію, — похитала головою Меґі. — Актриса!
Джастина стенула плечима.
— А де ж іще я зможу верещати, волати й завивати, як не на сцені? Мені не дозволялося цього робити ані тут, ані у школі, ані будь-де! А мені подобається волати, верещати й завивати, чорт забирай!
— Але ж тобі так добре вдається образотворче мистецтво, Джассі! Чому б тобі не стати художницею? — не здавалася Меґі.
Джастина відвернулася від величезної газової плити і постукала пальцем по балону.
— Треба сказати кухонним робітникам, щоб замінили балон, бо там уже мало газу. Хоча, гадаю, на сьогодні вистачить. — У її світлих очах промайнула жалість, коли вона поглянула на Меґі. — Ти така непрактична, мамо. Хоча вважається, що саме діти не переймаються практичними аспектами своєї майбутньої кар’єри. Тож дозволь мені пояснити ось що: я не збираюся померти з голоду під парканом, а прославитися — після смерті. Мені хочеться хоч трохи викупатися у власній славі, доки я жива, ще й добряче заробляти. Тому я малюватиму для душі, а акторським ремеслом зароблятиму собі на життя. Як тобі така ідея?
— Та ти ж маєш дохід із Дрогеди, Джассі, — розпачливо мовила Меґі, порушуючи дану самій собі обітницю мовчати, щоб там не було. — Ти ніколи не дійдеш до того, що помиратимеш із голоду під парканом. Тому, якщо ти малюватимеш, це добре. Малювання тобі вдається.
Джастина пожвавилася, зацікавившись.
— А скільки я маю на рахунку, мамо?
— Достатньо для того, щоб
— Господи, як же це нудно! Я скінчу тим, що безперервно висітиму на телефоні або гратиму в бридж; принаймні саме цим і займаються більшість матерів моїх шкільних подруг. Я збираюся жити в Сіднеї, а не на Дрогеді. Бо Сідней подобається мені набагато більше за нашу ферму. — В її очах блиснув вогник надії. — А чи достатньо я маю грошей, щоб вивести моє ластовиння отим новітнім електричним методом?
— Ще б пак. Звісно, що маєш. Але навіщо тобі це?
— Бо в такому разі можна буде нарешті роздивитися моє обличчя — ось навіщо.
— Здається, хтось мене щойно запевняв, що зовнішність для актриси — не головне?
— Не будьмо про це, мамо, тут і так все зрозуміло — раз і назавжди. Моє ластовиння завдає мені багато неприємностей і болю.
— Ти впевнена, що не хочеш бути художницею?
— Абсолютно впевнена. — Вона зробила маленьке танцювальне па. — Я гратиму в театрі, місіс Вортінґтон! [12]
12
Йдеться про пісню Ноеля Каварда «Не дозволяйте вашій дочці у театрі грати» — «Don’t put you daughter on the stage, Mrs. Warthington».
— А як же ж ти примудрилася потрапити до театру «Каллоден»?
— Я пройшла співбесіду.
— І вони тебе прийняли?!
— Ваша віра у власну доньку зворушує, шановна мамо. Ясна річ, вони мене прийняли! Ти ж знаєш, що я найкраща! І одного дня стану надзвичайно знаменитою.
Меґі вилила зелений харчовий барвник у миску з рідкою глазур’ю і заходилася кропити спечені ялинки.
— А це для тебе так важливо, Джастино? Ну, я маю на увазі успіх та славу.
— Аякже. — Вона всипала цукор у миску на масло, але воно розтопилося на рідке — попри те, що звичайну дров’яну плиту замінили газовою, в кухні було дуже жарко. — Моє бажання прославитися тверде, мов криця.
— А заміж ти не хочеш?
Джастина гидливо поморщилася.
— Та ні за що у світі, чорт забирай! Змарнувати своє життя, витираючи сопливі носи та перучи засрані пелюшки?! Низько вклонятися якомусь телепню, котрий і мізинця мого не вартий, хоча щиро вважає себе кращим за мене? Хо-хо-хо! Розсмішила! Хто завгодно, тільки не я!
— Як же ти мене дістала! Звідки ти набралася цих виразів?
Джастина почала швидко і вправно, однією рукою, розбивати яйця в миску.
— У моєму коледжі для вихованих та благочестивих дівиць, де ж іще? — Взявши спеціальний маленький віночок, вона заходилася немилосердно збивати яйця. — Насправді, ми досить пристойні дівчата. Надзвичайно культурні. Бо не кожна дурну-вато-язиката дівчина-підліток зможе оцінити всю витонченість ось такого, наприклад, латинського лимерика:
Якось римлянин з Вінідію, Сорочку вдягнув із іридію; Всі йому — дивний жест! А він каже: Id est Bonum sanguinem praesidium.Меґі скривила губи.
— Соромно демонструвати своє невігластво, але що ж відповів отой римлянин?
— Сказав, що то до біса міцна одежина!
— І все? А я гадала, що буде щось набагато гірше, якась непристойність. Ти мене дивуєш. Але повернімося, моя розумнице, до теми, з якої ти так елегантно з’їхала. Чим тобі не подобається заміжжя?