Частина друга

Меньшов Олександр

– Змна, - припустив я.

Минула чверть години зверху спустилися нш чоловки. х було тро. Вони досягли галявини, а за хвилину зникли за тим же пагорбом, звдки з'явилася хня змна.

– Рушимо за ними?
– якось радсно запитав Першосвт.

– Чекай!
– прошипв я.
– Розберемось спочатку з цими вартовими.

– Та на кой вони нам? Хай сидять на гор...

З одного боку це було цлком логчно. Якщо можна обйти засдку, то варто цим скористатись. Проте залишати когось за спиною мен не хотлося. Вартов могли подати знак та призвати сюди допомогу... А я був впевнений,

що в цих лсах вештаться чимало пдручних Дедяти.

– Ти все ще хочеш х допитати?
– нахилився Першосвт.
– Тод ти ще вдчайдушнший, нж здашся... Це не можливо! Ти няк до вартових не пдкрадешся. Тут все легко проглядаться...

Так, захопити зненацька мен буде важко... А якщо чесно - не можливо, тут Першосвт ма рацю. Отже план, який я виклав вноч, прийдеться корегувати по ходу справи.

– Я магу х дастаць, - тихо сказала Стояна.
– Адсюль.

– Н... це буде занадто гучно, - вдмахнувся я, пригадуючи, як друдка лупила блискавкою троля на забутому остров. Саме це вона, напевно, хотла зробити зараз.
– Нам не треба привертати зайво уваги.

Я наказав усм залишатися на мсцях змю поповз вперед. Незабаром мен вдалося знайти зручне мсце, звдки добре проглядався майданчик, де сидли вартов. Вони про щось перемовлялися, оглядаючи межове поле, що роздляло лси.

Я витягнув чотири стрли, як поклав перед собою. Не знаю, чи вдасться з першого разу влучити в цль, бо мен заважала не тльки вдстань та рзниця в висот (погодьтесь, що стрляти вгору значно важко, нж вниз), а крони дерев та камен, що трохи закривали огляд.

Готувався довго. Заспоков дихання, зафксував лву руку, правицею хватом взяв стрлу, наклав зверху кулака, що стискав древко лука. Не дивлячись на те, що цл були вдносно нерухом, мен чомусь було важкувато зловити вдповдний момент. За першу жертву вибрав чоловка, що сидв вглибин майданчика. Вн розташувався бля високого круглого валуна, та щось завзято жував. нший присв недалеко вд краю та вглядався вдалечнь.

Натяг... дотик тятивою пдборддя... вдих... секундна затримка з прикидкою майбутньо трактор польоту... видих... Бзинь! стрла стрмко пшла вгору.

Тракторю розрахував чудово: наконечник увйшов прямо в яремну вену. Я бачив, як з горла заструменв темно-червоний потк.

Напарник бандита почув якийсь дивний звук за спиною неспшно обернувся. Зараз вн мав би впасти в легкий ступор вд побаченого. Таке бува навть з досвдченими бйцями. Розгубившись, цей чолов'яга не вдразу зможе збагнути, звдки стрляли й що йому дал робити. Отже в мене для наступного вистрлу лише клька секунд, - все це промайнуло в голов з швидкстю втру.

Бзинь! друга стрла помчала вперед. Пострл не був настльки вдалим, як попереднй. Я не встиг зробити поправку на втер, тому стрла увйшла в праве плече. Чолов'яга придушено скрикнув. А я тим часом схопив третю стрлу прицлився.

Поранений впав навзнак. Зараз вн нстинктивно спробу пдвестись. ось тод хай не скаржиться на свою недбалсть.

Так сталося. Я вдпустив тятиву третя стрла з свистом влучила трохи вище грудно кстки... в горлянку... Чолов'яга захрипв повльно звалився на бк.

Я свиснув свом товаришам, а сам стрмголов помчав нагору. Знадобилася

хвилина, перш нж досяг майданчика. На наше щастя, нхто з вартових не намагався подати сигнал, бо вони обидва вже були мертв. За пару хвилин слдом пднялася моя команда.

– Бездоганна робота!
– зацокав язиком Першосвт.

Бернар присв бля тл та, як мен здалося, невдоволено промовив:

– Чим дал, тим спритнше ти становишся. Рука, як бачу, вже не тремтить.

– А що, ранше я виказував нервознсть?
– навмисно грубим тоном спитав я.

– Ми ж дйсно могли обйти цих вартових... Але ти виршив х вбити... чомусь... Навщо? Хочеш нам дещо продемонструвати?

– Хм! Якщо ти вважав мо д якимись ганебними... поганими... то мг би й спинити. Але цього не зробив. Лише спостергав за мною. Мен теж цкаво, чого ти так вчинив?

– А вам не здаться, - влз мж нами Першосвт, - що ми зараз чимось не тим займамось? Навщо ви знову починате сперечатися?

Ельф пдввся та пдйшов до краю майданчика. Звдси добре проглядалося поле, узлсся.

– Што далй?
– запитала Стояна.

Я пдйшов до тл висмикнув стрли. Наконечники залишилися в середин, але я тим не переймався, бо цього добра в будь-який кузн вистача. А ось рвних вдбалансованих глочок для стрл не завжди знайдеш.

– Спускамося, - заговорив я, розповдаючи наступн наш кроки, - та рушимо по слдах змни. Сподваюсь, вони приведуть нас до табору Дедяти...

– що ми будемо робити?
– спитав ельф. Вн навть не озирнувся.

– Буде видно, - розвв я руками.

Ми рушили вниз. Стояна шмигнула в кущ на пошуки слдв. Вона спочатку повела нас якимись хащами, а вже за клька хвилин, ми вибралися на край байраку.

Двчина раптом зробила знак мовчання ми вс завмерли на мсцях. Я напружив слух за секунду розрзнив серед лсових звукв чись голоси.

Ховатися було запзно. Мить на галявину перед нами вийшло вдразу четверо здоровенних мцних мужикв. Вони були одягнен в шкрян мисливськ куртки, з-пд яких визирала тонка кольчуга. З озброння я побачив лише меч.

Зустрч як для нас, так для них була абсолютно несподваною. Ми вс застигли, дивлячись один на одного.

Я гарячково прикидав варанти власних дй. як на зло, нчого в голову не лзло. А бйки, хоч як крути, не уникнути.

Здаться, вояки напроти побачили в нас легку здобич. Це було помтно по виразу хнх облич. Ще б пак! От хто м зараз уявляться? Паладин, двчинка-пдлток... Мабуть, вважають, що з цими вони легко впораються. Повозяться лише з ггантом з старим мечем в руках. А що до мене, що до лучника, то вдстань мж нами занадто мало, щоб я встиг в когось влучити.

Ось так мркують незнайомц, в тому я був впевнений. Зараз кинуться на нас з рзних бокв... роздлять та хутко переб'ють.

Як очкувалося, бандити почали нас оточувати. Оголивши меч, вони хутко ринулися в бйку. Я кинув лук, потягнувся було до сакса та фальшона, як раптом повтря здригнулося в страшному гуркот. А в наступну секунду по всм чотирьом нападникам вдарили слпуч блискавки.

Нас всх розкидало в сторони. Стояна навть покотилася.

– Псяче хутро!
– я вскочив на ноги та озирнувся.
– Що то було?