Частина друга
Шрифт:
Тьху ти! Ну розсердив мене той Першосвт!
– Я згодна, - раптом заявила Стояна.
– З ким?
– З прапановай Пршосвта. Звяжам Прозора, хай ваш Сарн йаму будз суддзйой. Кал ми н врнмся, то йон памре ув пакутах, тим самим викупаючи грех забойства. А накш - кал застанмся живия, то ми отвдйом йаго ув Наваград.
– Ну, добре... добре, - погодився я заспокоюючись.
– В'яжть його. кляп не забудьте.
А сам демонстративно вдйшов та присв на повалене дерево.
Деклька хвилин Прозор вже лежав бля старого клена, зв'язаний по
– Отже, - звернувся я до загону, - якщо Прозор не бреше, то попереду нас чекають смнадцять бандитв. Немало, якщо враховувати, що нас лише четверо.
– що ти пропонуш?
– запитав Бернар.
– Бути обережними... Вважаю, Дедята напевно мг розставити дозори. Слд виявити х ранше, нж вони виявлять нас. накше - прощавай голвонька... Ясно? Ну, гаразд. Рушили дал, - дав я команду, ми знову пшли по слдах.
Першосвт з Бернаром взяли коней за вузду, а я з Стояною попрямував вперед.
Пару годин наших мандрв, нарешт друдка дала сигнал до зупинки. Ми зйшлися з нею вона тихо прошепотла, що вдчува запах диму. Я втягнув носом повтря, але нчого не унюхав.
– Напрямок?
– пошепки запитав у Стояни.
– Павночний всход. Вунь за тим соснам. Думаю да лагра пару вйорст.
– Нчого у тебе нюх!
– присвиснув Першосвт.
Ми довго сидли, вдивляючись в довколишню гущавину в спробах знайти дозорних.
– Тут х, хутчей за увсйо, нт, - припустила Стояна.
– На месци Ддяти, я б паставла назральнкав блжей да лагра. А яшче лпш - вунь на той камянстай градз, адкуль падиход да бору праглядацца, як на далон.
Я обережно пдввся та вилз на розлогий клен, намагаючись розгледти те, що нас чекало попереду. Сажнв десь за двст починалася смужка поля, яка немов та роздлова межа мж лсами. Той, хто перетинав би цю смужку днем, був би легко помчений з гряди, про яку розповдала Стояна.
– О, а я бачу дим, - раптом заявив Першосвт. Вн вказував кудись праворуч.
Я витягнув шию та сам помтив, як вгору пднмалася бляста смужка. Дмухнув втерець, мй нс вдчув запах вогнища.
Уже вечорло. До заходу сонця залишалося якихось пару годин.
Я злз вниз ми вдступили в гущавину. Вс розумли, що зараз перетнути смужку поля непомченими буде не можливо.
– Що пропонуте, друз?
– спитав я.
– Дочекатися ноч, - промовив Першосвт.
– А потм спробувати обережно прокрастися до хнього табору...
– В темряв?
– посмхнувся я.
– Боюсь, що нас будуть чекати пастки. Не забувайте, що Дедята - битий чолов'яга! Та "вльники" не пальцем роблен!
– А ти вже впевнений, що то вони?
– насупився Першосвт, якому не сподобалось мо зауваження.
– Я вже тоб колись казав про вдачу. Не примушуй повторювати!
– Гаразд, а що ти сам пропонуш?
– От уступи... гряди, на яких ми бачили дим... Вважаю, що х використовують не тльки для спостереження. Богдан-медовар мен казав про густий чорний дим. А значить, люди, як
– Кому?
– спитали вс майже в один голос.
– Та звдти мен знати!
Ми вс замовкли, обдумуючи ситуацю. Я, до реч, так не запропонував свого варанту. замсть того, щоб обдумувати його, чомусь наполегливо повертався до завдання, котре дав мен Чаруша, а саме - схопити Дедяту.
– Дивно, ви так не вважате?
– звернувся я до товаришв, подлившись своми думками.
– Тю!
– по-простецьк вдповдав Першосвт. У нього, бачу, що в голов, те на язику.
– Прикмета, що чим важче завдання, тим врнше його передадуть комусь ншому.
– Не думаю, що в Розшуковому приказ яксь ледар та дурн, - заперечив ельф.
– Дедята та його банда - це серйозна рч. якщо Жуга дйсно бажа його упймати, то правильншим було б вдправити бльш вправних та досвдчених служак, нж новачкв... Тут ти, Боре, в чомусь врно мркуш. Може Чаруша просто чогось не договорював?
– Або хоче нас пдставити, - припустив я.
– Чи вбити, - якось похмуро промовив паладин.
– Навщо те йому?
– спитав Першосвт.
– Чужа душа, як темна нч, - розвв руками Бернар.
– Ось що, друзяки, - я ршуче пдввся, - ви залишатеся тут.
– Е-е-е, а ти куди?
– пдхопився Першосвт.
– Оглянусь... мен щось тут не дуже подобаться... Чекайте на мо повернення.
Я пдхопив лук та заглибився назад в лс...
13
...Я так думав. Справа явно не чиста. Аж занадто все якось кострубато виходило. Наче нчого пдозрлого, але питань забагато.
От, наприклад, скажть, що робив Прозор в лс? Та ще один? Куди крався?
Мен б треба було бути бльш наполегливим при його допит. А то оця боязксть здатися схожим на Чарушу може вилзти боком. Тепер ходи та гадай що та як.
Ну можна, звичайно, припустити, що Прозор був спостергачем, або зв'язковим банди Дедяти. Але тут же народжуться нша заковика, оскльки таких хлопцв не вдправляють на подбн завдання. мо внутршн почуття небезпеки сердито про це буркотло, лаючись з свдомстю.
Я швидким кроком повернувся назад, до мста сутички з Прозором. Хоча вже добряче стемнло, проте мен вдалось його вдносно легко вдшукати. Але хлопця нде не було, а бля самотнього куща папорот я знайшов перерзан мотузки.
Псяче хутро! Визволився!.. Або, допомогли визволитися!.. Скорш за все - допомогли...
хто?
– я озирнувся навсбч.
– Випадков люди чи товариш?
Лайся, не лайся, а факт того, що вдтепер Прозор вльний вд цього не змниться. що тепер накажете робити?
– я нервово погладжував рукв'я фальшону та крутив головою, наче сова в дупл.
– Якщо вн дстанеться Дедяти першим за нас, то в найкращому випадку його банда втече. А в найгршому... Ох-ох-ох!
Я спробував знайти хоч яксь слди, одночасно сердячись на те, що не взяв з собою Стояну. От би хто зараз був в нагод!