Архе
Шрифт:
Та все ж потрібна зачіпка суттєвіша.
– То, кажеш, його знають під прізвиськом Фтор?
– Ну та, він з Диким дружить. Постійно про хімію говорить. Про інше він
говорити не може, тільки про хімію і тонкі світи. От знаєш, я також читав там
про тонкі тіла, про різних ґуру, а ти читав? От я, наприклад, я не таяк всі, я вважаю, шо це все правда, шо дійсно були такі вуйки, і з ними різні такі
речі творилися, а ти читав про якихось? Ти як думаєш?
– Не знаю, як
злісно стругав після мухоморів.
– А взагалі-то мені цікаво поговорити з тобою
про Фтора і його дружбана Дикого. Розкажи мені про нього. Дикий теж на хімії
повернутий?
– Ну! Та вони такі дурні, вони собі на спині один одному tatoo набили.
Уявляєш, набити собі справжнє тату - велике ше й до того! Фтора так
називають, бо йому Дикий велику букву F набив. І двієчку маленьку в індексі.
А Женя Дикому - «йод два». Типу хімічні знаки. От я не знаю, це вже зовсім як
папуаси. Я би собі такого нік-коли не зробив. Я би, знаєш, я би собі на плечі
колись хотів - таку, знаєш, хортячу морду, агресивну таку. Але не зараз, а
колись. Та, оце було би дійсно кльово - хортяча морда всередині зірки
перевернутої, і такими витими буквами шось написано. Правда, кльово було би?
Але я не знаю, це взагалі - робити якісь тату - це ж неприродно, ну, перевідні - ше куда не йшло...
«Тату-ю-ван-ня, - подумки промовив я і переконався, що світ стоїть там, де
поклали.
– Ну й напружний же ти!»
– Слухай, а де можна Фтора знайти? От де, скажи, вони з Диким люблять ходити?
– О, та вони такі волоцюги, вони навіть раз були на кафедрі в авдиторії
ночували! Уявляєш собі? Бо не мали де заночувати. Тоді прибиральниця...
148
149
– Вибач, а ДЕ САМЕ ЇХ ШУКАТИ?
– Ой, я зараз не знаю, спробуй під «Жабою» пошукати, може, у «Книжці». Але
найімовірніше, в «Опері скрипу». Ти мені знаєш шо, ти мені свій телефончик
дай, а я тобі, як дізнаюся, обов'язково передзвоню.
– Не маю, - зверхньо відповів я.
– Відключили на неуплату.
– А... Ага... О, тоді давай завтра після пар зустрінемося, можемо пошукати їх
удвох, як ти на таке дивишся? От у мене сьогодні такі важкі пари, аж після
п'ятої закінчуються, а завтра тільки дві практичні, хоча теж, знаєш, не
мед...
– Завтра о третій. Тут, - я сплюнув на асфальт, уточнивши, де саме, і глянув
йому в очі.
Я побачив там страх. Але ж я втішився!
8
Я знову сидів у себе вдома і тупо втикав на безлад кімнати, слухав, як
тарабанить дощ усередині газового лічильника.
До вищепереліченого інвентарю додалася вагома деталь: на моєму
розвалився, мнучи простирадла й прогинаючи пружини, величезний морж. Він
уважно слідкував за мною спокійним поглядом чорних очей і важко дихав. Видно, моржеві було душно.
«Тю, морж», - подумав я, прийшовши додому й заставши тварюку на гарячому.
Саме в той час мій новий знайомий важкими чи то стрибками, чи то кидками
пересувався по кімнаті, залишаючи по собі кільватер розсунутого тілом сміття.
Тепер, попахкуючи сигаретою і недбало гортаючи підручник з аналітичної хімії, я час від часу глипав на його важку лискучу тушу і знову чомусь думав без
здивування: «Тю, морж!». Присутність моржа мене до певної міри заспокоювала -
він випромінював рівновагу. Особливо вдало морж гармоніював із покривалом, котре я стелив
поверх ковдри на ліжку. А складки! Боже, я зрозумів, що не
: бачив ще у світі природнішої речі: грубих складок шкіри на
спині моржа і цупких зморщок старенького покривала
довкола ввігнутості, яку створювало моржеве тіло на ліжку.
Коли мені видалось, що морж заснув, - його дихання стало глибоким і
рівномірним, - я тихенько включив собі оперу «Мойсей». До дідька! Як усе-таки
затишно з цими тваринами! Настільну лампу я повернув до стелі - щоби мого
друга не разило в очі. Взагалі душевна обстанівочка - тихенько веде свою арію
Азазель, морж спить на ліжку, розсіяне світло і четверговий вечір. Мабуть, варто собі з такої радості запарити чаю.
Я вийшов на кухню і, докурюючи, спостерігав, як із носика чайника валить
пара. Наслухав краєм вуха монолог Бога з опери. «Взагалі, опера - це круто»,
– подумав я і підмітив, що після менструацій роблюся дуже сентиментальним і
схильним до узагальнень.
«А як не вийде самому плід той донести...»
«Донести... Донести...»
На підтвердження моїх думок з кімнати долинуло пронизливе ревіння. Чимось
нагадувало спроби собаки замукати коровою.
«Донести неспромога, то найкраще увесь той тягар положити на Бога!»
Знову ревіння, на цей раз уже ближче до тональності арії.
«На Бога! На Бога!» - підспівував хор.
З третьої спроби морж проревів в унісон, і я подумки зааплодував. Мені
захотілося купити йому букет арктичних фіалок, увірватися до кімнати й
кинутися моржеві на шию. З-за спини долинули скрипіння ліжка і звук, мов із
батута на підлогу гепнулася товста тітка.
За кілька секунд під акомпанемент шарудінь та порох-кувань на кухню вповз
морж.
Про себе я відзначив, що у майбутньому нам буде важко розминатися - своєю