Техану

Ле Гуин Урсула Кребер

— А, — здогадалася Тенар, — он воно що! А Оґіон не розповідав тобі про Жінку з Кемая?

— Ні, — похитав головою Гед. — Розкажи мені.

Не відриваючись від прядива, Тенар повідала йому Оґіонову історію, і коли вона говорила, прядка то дзижчала, то замовкала. Закінчивши розповідь, Тенар сказала:

— Коли Майстер-Вітровод розповів мені, що спонукало його до пошуків "жінки з Ґонту", я подумала про неї. Але її напевне вже немає серед живих. А хоч би й була, то який Архімаг з рибалки, та ще й із дракона на додачу!

— Але ж Формотворець не казав, що ота жінка з Ґонту буде

Архімагом, — зауважив Гед. Він саме вмостився на віконному карнизі, щоби краще бачити при світлі похмурого дня, і штопав потріпані штани. Від Сонцестояння минуло півмісяця, це була найхолодніша пора.

— А що ж тоді він сказав?

— "Жінка з Ґонту". Хіба не так?

— Так, але ж його питали, хто буде наступним Архімагом.

— Питати питали, але відповіді не отримали.

— "Суперечки великих магів не мають меж", — сухувато промовила Тенар.

Гед перекусив нитку, а залишок намотав на палець.

— На Роуку я трохи навчився гратися словами, — погодився він. — Але тут, здається, справа не в цьому. Не може "жінка з Ґонту" бути Архімагом. Взагалі жодна жінка не може бути ним. Це би суперечило її жіночій суті. Маги Роуку — чоловіки, і їхня сила — сила чоловіча, їхнє знання — знання чоловіче. І рід чоловічий, і магія тримаються на одному камені. Сила належить чоловікам. Якби сила була в жінок, то ким би тоді були чоловіки? Жінками, нездатними народжувати дітей? І ким би були жінки? Чоловіками, які народжують дітей?

— Атож! — кивнула Тенар. І за якийсь час не без лукавства додала: — А як же тоді королеви? Хіба вони не жінки, наділені силою?

— Королеви — це ті самі королі, тільки жіночої статі. — Тенар порснула. — Я хотів сказати, що вони беруть силу в чоловіків. Ті дозволяють їм користуватися своєю силою. Але то не жіноча сила, розумієш? І королева сильна не завдяки своїй жіночій суті, а всупереч їй.

Тенар кивнула. Відхилившись від прядки, вона потягнулася і

запитала:

— А що ж тоді жіноча сила?

— Цього ми, побоююсь, не знаємо.

— Ну, а жінка як жінка — хоч десь, бодай від когось вона може сподіватися на послух? Від дітей, наприклад. Хоч якийсь час...

— Може, так, у себе вдома.

Тенар окинула поглядом кухню.

— Де всі двері зачинені, — зауважила вона. — На засуви.

— Бо ви чогось таки вартуєте.

— О, так. Ми ж безцінні. А разом з тим і безпорадні... Ніколи не забуду, як я це зрозуміла! Мені погрожувала Косіль — мені, Єдиній Жриці Гробниць. І ось тоді я відчула свою безпорадність. Мене поймав жах. А вона черпала свою міць від Богокороля, який був чоловіком. О, як я злостилася від цього! І як я боялася!.. Одного разу я розмовляла про це з Жайвіркою. І вона запитала: "Чому чоловіки бояться жінок?"

— Якщо ваша сила — це просто слабкість інших, то ваше життя — це суцільний страх, — зауважив Гед.

— Так, але, здається, й жінки самі бояться своєї сили, бояться себе самих.

— А їх колись учили покладатися на самих себе? — запитав Гед, і коли він це сказав, знову зайшла Терру. Його очі зустрілися з очима Тенар.

— Ні, — похитала головою Тенар. — Довіри нас не вчать. — Вона подивилась, як дівчинка складає дрова у ящик. — Якби ж то сила

була у довірі. Мені подобається це слово. Якби не зводилося усе до ієрархій — хтось вищий, хтось нижчий, — королі, володарі, чаклуни... Яке воно все зайве, непотрібне... Для справжньої сили, істинної свободи, потрібні не примус, а довіра.

— Як між дітьми та батьками, — озвався Гед.

Вони обидвоє замовкли.

— А зараз, — першим порушив тишу Гед, — уже навіть довіра не та. Чоловіки на Роуку ще покладаються на себе і на інших. Їхня сила чиста, не вражена ніяким тліном, і вони мають цю чистоту за мудрість. Їм і на думку не спаде повернути її на зло.

Тенар підвела очі на Геда. Він ще ніколи не говорив так про Роук — як цілковито сторонній спостерігач, абсолютно до нього не причетний.

— То, може, їм потрібна жінка, котра могла б наставити їх на цей шлях, — сказав він і розсміявся.

Тенар знову запустила прядку.

— І все ж я не збагну, чому жінка може бути королевою, а Архімагом — ні?

Терру уважно слухала.

— "Гарячий сніг, суха вода", — відповів Гед ґонтійською приказкою. — Сила королів — це сила інших. Сила мага — його власна, він сам і є цією силою.

— До того ж, чоловічою. Ми ж навіть не знаємо, що таке жіноча сила. Гаразд. Розумію. І все одно, чому ж вони не можуть знайти Архімага — чоловіка-Архімага?

Гед вивчав на споді штанів шов, що розійшовся.

— Гаразд, — сказав він, — якщо Формотворець не відповів на їхнє запитання, то він відповів на запитання, якого вони йому не ставили. Можливо, їм потрібно знайти його.

— Це така головоломка? — поцікавилась Терру.

— Так, — відказала Тенар. — Але самої головоломки ми не знаємо, зате маємо її розв'язок. А він такий: жінка з Ґонту.

— Їх тут багато, — відповіла Терру, трохи поміркувавши. Явно вдоволена своєю відповіддю, вона вибігла за черговою партією палива.

Гед подивився їй услід.

— Тепер усе інакше, — промовив він. — Усе... Тенар, інколи я думаю... я запитую себе: а що, як царювання Лебанена — це тільки початок? Отой прохід... а він — воротар. Щоб ніхто не прослизав крізь нього.

— Він такий юний, — сказала Тенар з ніжністю в голосі.

— Стільки ж було й Мореду, коли він зійшовся у двобої з Чорними Кораблями. Чи мені, коли я... — він замовк, поглянув у вікно на безлисті дерева, на сірі, скуті морозом поля. — Або тобі, Тенар, в отому осерді мороку... Що таке юність чи вік? Я не знаю. Іноді мені здається, що я прожив уже тисячі років. А інколи здається, що життя моє — наче політ ластівки, що промайнула на мить через тріщину в стіні. Що я не раз помирав і відроджувався до життя — і в Потойбіччі, і тут, де світить сонце. Усе повертається до початку, і ми повертаємось навічно до свого джерела, і це джерело не має ні кінця, ні краю. "Світ з нічого виникає..." Я думав над цим, коли був там, у горах із козами, і день тягнувся цілу вічність, і час завмер, коли приходив вечір, а потім знову ранок... Я навчився мудрості у кіз. І подумав: "За чим я так побиваюсь? Якого чоловіка я оплакую? Архімага Геда? Чому козопасові Яструбу так гірко та соромно за нього? Що я вчинив такого, чого повинен соромитися?