Техану

Ле Гуин Урсула Кребер

— На вечерю я принесу купу риби.

Напередодні Тенар вирішила, що триматиметься з ним інакше.

— Зачекай, — спинила вона сина. — Іскрику, ти можеш прибрати після себе? Поклади тарілки в миску і залий їх водою. А після вечері їх помиють разом з іншим посудом.

Він глипнув на неї і сказав:

— Це жіноча робота, — і вдягнув шапку.

— Так роблять усі, хто їсть у цій кухні.

— Тільки не я, — відказав Іскрик спокійно і вийшов надвір.

Тенар вибігла за ним.

— Яструб миє, а ти не можеш? — запитала вона, ступивши на ґанок.

Іскрик

мовчки кивнув і пішов через двір.

— Надто пізно, — промовила Тенар, повертаючись на кухню. — Утратила, ой утратила. — Вона відчувала, як сухі зморшки стягують їй шкіру обличчя — біля рота, між очима. — Скільки камінь не поливай, він не ростиме.

— Виховання треба починати, коли діти юні та гнучкі, — мовив Гед. — Як от, скажімо, я.

Проте на це вона вже не могла сміятися.

Весь день вони працювали, а повертаючись додому, побачили біля хвіртки Іскрика і ще якогось чоловіка. Ті розмовляли.

— Цей чоловік з Ре-Альбі, чи не так? — запитав Гед, який ніколи не скаржився на зір.

— Ходімо, Терру, — гукнула Тенар до дівчинки, яка раптово зупинилась. — Який чоловік? — Тенар була короткозора і тепер пильно вдивлялася у двір. — А, це ж цей, ну, як його?... Торговець вівцями. Скороход. Чого він знову прилетів, наче стерв'ятник на падло?

Цілий день вона була в кепському настрої, тому Гед і Терру завбачливо промовчали у відповідь.

Тенар наблизилася до чоловіка біля хвіртки.

— Скороходе, ти знову шукаєш ягничок на розплід? Ти спізнився на рік, але в кошарі є кілька цьогорічних.

— Хазяїн мені вже сказав, — озвався Скороход.

— Авжеж, хазяїн, — ущипливо згодилася Тенар, і від цих слів Іскрик аж потемнішав з вигляду. — Ну що ж, не заважатиму тобі розмовляти з хазяїном, — сказала Тенар і розвернулась, наміряючись піти.

— Тенар, я повинен тобі щось сказати, — зупинив її Скороход. — Стара відьма тітонька Слань дуже слабує. Я бачив її, коли збирався у Серединний Діл, і вона просила переказати тобі дещо. "Перекажи, — каже, — пані Ґої, що я би хотіла побачити її перед смертю. Якщо зможе, нехай прийде".

"Ах ти ж стерв'ятнику, пожираче падла!" — подумала Тенар, люто зиркнувши на лиховісника.

— Слань хвора?

— При смерті, — сказав Скороход, і якась подоба усмішка ковзнула по його лиці, але то була радше усмішка співчуття. — Захворіла взимку, злягла, а тепер просить переказати, що перед смертю дуже хоче побачити тебе.

— Дякую за звістку, — спокійно відповіла Тенар і попрямувала у будинок, а Скороход з Іскриком подалися до кошар.

— Мені потрібно йти, — повідомила Тенар Геда й Терру, готуючи вечерю.

— Неодмінно, — кивнув Гед. — Але якщо ти не заперечуєш, ми підемо утрьох.

— І ти? — уперше за весь день хмара зійшла з її обличчя, воно проясніло. — О! — видихнула Тенар. — Добре, як добре... Просити я не хотіла, гадала, може... Терру, а ти би хотіла повернутися зі мною на якийсь час до Оґіонового будиночка?

Терру замовкла, про щось замислившись.

— Я би побачила свій персик, — нарешті озвалася

вона.

— Авжеж, і Колючку, і Стрибуху, і тітоньку Слань... Бідна Слань! О, я хотіла, я так хотіла повернутися туди. Але мені здавалося, що це буде дурощами з мого боку. Треба було займатися господарством... ну і таке інше...

Тенар передчувала, що була якась інша причина не повертатися назад. Ця причина весь час вислизала від неї, наче тінь, наче слово, що крутиться на кінчику язика.

— Цікаво, чи хтось доглядає Слань, чи посилали до неї цілителя? Вона ж бо єдина цілителька на всю округу, але в Порт-Ґонті вже напевне знайшовся би хтось, здатний допомогти їй. О бідна Слань! Я мушу йти... Сьогодні вже пізно, але завтра, на світанку. А хазяїн вже хай сам клопочеться зі сніданком!

— Навчиться, — протягнув Гед.

— Ні, не навчиться. Радше знайде собі дурну бабу, яка йому готуватиме. Ах! — вона обвела кухню поглядом, її обличчя було веселим і водночас злим. — Як не хочеться мені залишати для неї цей стіл, з якого я прибирала двадцять років! Сподіваюсь, вона оцінить мою старанність.

Іскрик запросив Скорохода на вечерю. Торговець вівцями не залишився ночувати, хоч Іскрик, як гостинний господар, запропонував йому нічліг. Ось тільки Тенар навряд чи сподобалося б те, що на одному з її ліжок спатиме Скороход. І коли той у блакитних сутінках весняного вечора вийшов за село, вона не приховувала радості.

— Сину, завтра, щойно розвидниться, ми вирушаємо в Ре-Альбі, — повідомила Тенар Іскрику. — Ідемо Яструб, Терру і я.

Син спантеличено подивився на матір.

— Як — отак берете і йдете?

— Так само, як і ти, — приходив і йшов, — відказала Тенар. — А зараз, Іскрику, дивись сюди: це скринька твого батька. У ній — сім кістяних монет і боргові марки старого Мостовика. Тільки він жодного разу не сплачував за ними, бо не має коштів. Ці андрадські монети Кремінь уторгував за овечі шкури, які продавав у Вальмуті заїжджому купцеві чотири роки поспіль, ще коли ти був хлопчиком. Ці три хавнорські — від Півня, він купив наше господарство у Високому Ручаї. Я разом з твоїм батьком купувала той маєток, допомагала розчищати і продавати його. Тож я беру ці три монети, вони мої за правом. А решта, і господарство теж — усе твоє. Ти тут хазяїн.

Іскрик — високий, стрункий, молодий — стояв, дивився на скарбону [11] і тільки кліпав очима.

— Забирай їх усі. Вони мені ні до чого, — сказав він тихим голосом.

— Мені їх теж не треба. Але дякую тобі за щирість, сину. Залиш собі ці чотири монети, а коли одружишся, подаруй їх дружині від мого імені.

Вона засунула скриньку у сховок за великою тарілкою на найвищій полиці, де її завжди тримав Кремінь.

— Терру, йди збери свої речі, бо ми виходимо дуже рано.

11

Скарбона — скринька для зберігання коштовностей, грошей.