Техану

Ле Гуин Урсула Кребер

— Йому вже нічого не можна підіймати. Я сама тобі допоможу.

— Хай там як, а я відвезу його в село. Такий-сякий цілитель там знайдеться?

— Ворожка, Плющиха.

Несподівано на Тенар навалилася страшна, нездоланна втома. Їй ледве вистачало сил утримати в руках кухоль.

— Там ще є чай, — проказала вона, ледве ворушачи язиком.

Гед знову налив собі повен кухоль.

Полум'я танцювало в її очах. Його язики плавали, спалахували, тьмяніли, знову яскріли проти чорного від сажі каменю, проти чорного неба, проти блідого неба, вечірніх заток, повітряних і світлових глибин за межами цього світу. Спалахи жовтих, оранжевих,

оранжево-червоних, червоних вогняних омахів — слів, які вона не могла промовити вголос.

— Тенар.

— Ми називаємо цю зірку Техану, — сказала вона.

— Тенар, дорогенька. Ходімо. Ходімо зі мною.

Вони були не у вогні. Вони були в темряві — у темному залі. Темний перехід. Вони були там колись, ведучи один одного крізь підземельну пітьму.

— Ось цей шлях, — сказала Тенар.

ЗИМА

Тенар нехотя прокинулася. Через зачинені віконниці вузькими пасмугами просякало слабке сіре світло. Чому зачинені віконниці? Жінка хутко підхопилася і збігла сходами у кухню. Але ні Геда біля вогню, ні пораненого на долівці вже не було. Ніщо не вказувало на чиюсь присутність. Якщо, звісно, не брати до уваги чайник і три чашки на столі.

Терру прокинулася на світанку, і вони поснідали як завжди. Прибрали зі столу.

— Що сталося? — несподівано запитала дівчинка, підіймаючи за краєчок простирадло, що відмокало у ночвах у прикомірку. Вода у ночвах була вкрита червоно-бурими плямами.

— А, це? То в мене почалися місячні, — збрехала Тенар і аж здригнулася при цих словах.

Терру на мить заціпеніла, голова її застигла, ніздрі роздувалися, мов у тваринки, яка зачула чийсь запах. Тоді вкинула білизну назад у ночви і побігла на подвір'я — годувати курчат.

Тенар почувалася недобре — нило усе тіло. Досі було холодно, і вона намагалася не виходити надвір. Якби її воля, вона б і Терру не пускала, та коли після довгих вітряних днів блиснуло сонце, дівчинці було несила сидіти в чотирьох стінах.

— Ну, тоді піди до Кислички у сад, — порадила Тенар.

Терру побігла, нічого не відказавши.

Обпалена і спотворена частина її обличчя затверділа від пошкоджених м'язів і шкарубких шрамів. І що давнішими ставали ті шрами, то набирали дедалі химернішого вигляду. Тенар, звикнувши до каліцтва Терру, добре помічала ці зміни. Коли Терру лякалася, обпечена і потемніла сторона "закривалася", стягалася докупи і твердла. Коли ж дівчинка збуджувалася чи зосереджувалась, тоді здавалося, що вона бачить навіть невидющим оком, її шрами червоніли і ставали гарячими на дотик. Зараз, коли Терру була надворі, у неї був якийсь дивний вигляд — немовби то було обличчя не людини, а якоїсь химерної тваринки, безмовної і боязкої, з ороговілою шкірою і одним ясним оком.

Зрозуміла Тенар і ще дещо. Варто було вперше збрехати дівчинці — і вона вперше її не послухалась. Уперше, але, напевно, не востаннє.

Стомлено зітхнувши, жінка присіла біля вогнища.

Хтось тихенько постукав у двері. На ґанку стояли Ясновод і Гед... Ні, вона повинна називати його Яструбом. Старому Ясноводу дуже кортіло повідомити про щось надзвичайно важливе, а Гед був похмурий, мовчазний, й у своєму чорному пастушому кожусі видавався напрочуд огрядним.

— Заходьте, — запросила Тенар, — чаю вип'єте.

Що нового?

— Вони намагалися чкурнути звідси, дійти до Вальмута, та з'явилися люди з Кахеданана, королівські судові виконавці, і їх знайшли у Сливковій прибудові, — проголосив Ясновод, потрясаючи кулаком.

— А він утік? — Тенар поймав жах.

— Це була інша парочка, — сказав Гед. — Нашого там не було.

— Знаєш, на Круглому пагорбі, там, де старі різниці, знайшли тіло, потовчене так, що живого місця на ньому не було. Тоді десятьдванадцять чоловік, назвавшись королівськими виконавцями, кинулися навздогін за тими ланцями. Уночі прочесали всі села, а вранці, на світанку, їх знайшли. Вони переховувалися у Сливки, у прибудові. Аж закоцюбли там від холоду.

— То він умер чи ні? — запитала Тенар, яка вже нічого не могла утямити.

Гед саме скинув свій важенний кожух і примостився біля дверей на плетеному стільці і знімав шкіряні гетри.

— Живий, — відказав він тихо. — Я віддав його Плющисі. Узяв рано-вранці тачки для усякого непотребу — і відвіз. На дорозі ще затемна було повно люду — усі полювали за нашою трійцею. Там, на горбах, вони вбили жінку.

— Яку жінку? — прошепотіла Тенар.

Вона втупила у Геда питальний погляд, а той непомітно кивнув.

Тим часом Ясновод почав голосно розповідати:

— Там, нагорі, я розмовляв з деким, і мені сказали, що всього їх було четверо, вони волочилися коло Кахеданана, а жінка ходила по селах жебрати. На ній місця живого не було від побоїв, опіків і синців. Отак її посилали по селах, оті волоцюги, жебрати, а потім вона поверталася до них, та ще й казали — як повернеться з порожніми руками, її битимуть ще лютіше, а люди питали: чому не тікаєш? Та хоч би і втекла, вони б однаково її знайшли, тому так і поневірялася із ними. Але вони вже перегнули палицю і забили її до смерті, а зробивши свою справу, віднесли труп на старі різниці. Там ще й досі смердить, мабуть, думали, що заховають, — і кінці у воду. А тоді накивали п'ятами... Ґоє, чого ж ти сьогодні не кричала і не кликала нас на допомогу? Яструб казав, що вони нишпорили під самісіньким будинком, коли він їх надибав. Я би почув, ну а якби не я, то вже Кисличка напевне, у неї слух гостріший, ніж у мене. Ти їй уже розповідала?

Тенар заперечно похитала головою.

— Тоді я піду розповім старій, — заметушився Ясновод, утішаючись можливістю першим донести новину, і почовгав через двір. Дійшовши до середини подвір'я, озирнувся. — Ніколи б і не подумав, що ти такий вправний з вилами! — крикнув він Гедові, ляснув себе по стегну, розсміявся і пішов далі.

Гед звільнив ноги із важких гетрів, скинув брудні черевики, поставив їх на ґанок і в самих шкарпетках підійшов до вогню. Штани, куртка, вовняна сорочка — чисто тобі ґонтійський пастух з хитрим обличчям, яструбиним носом і чорними очима.

— Тут скоро будуть люди, — сказав він. — Вони розповідатимуть тобі про свої пригоди, а тобі доведеться пояснити, що відбулося тут. Тих двох харцизяк замкнули в порожній пивниці, поставили варту... Там іще якісь хлопчаки крутяться, щоб подивитися на в'язнів бодай у шпарину... — Гед позіхнув, струснув плечима та руками, знімаючи напруження, і поглядом попросив дозволу присісти біля вогню.

Жінка не заперечувала.

— Ти, мабуть, уже й на ногах не тримаєшся, — прошепотіла Тенар.

— Ні, вночі я трохи поспав. — Він знову позіхнув і собі поглянув на Тенар: а ти, мовляв, як?