Техану
Шрифт:
Тенар не забула того, про що запитувала у Геда, коли вони лежали біля вогнища під кожухом. Через кілька днів чи місяців — час у цій скутій зимою господі збігав для них дуже приємно і легко — вона знову повернулася до цієї теми.
— Ти так і не розповів мені, — почала вона, — як зміг почути те, про що шепотілися на дорозі ті негідники.
— А я думав, що казав. Я ж зійшов з дороги і причаївся відразу, як почув, що позаду хтось іде.
— Чому?
— Бо був один і знав, що тут бродять якісь ватаги.
— А, ну так... І коли вони тебе минали, Хек саме говорив про Терру?
— По-моєму, він говорив
— Ну що ж, цілком правдоподібно. Що тут ще скажеш. — Гед знову ліг, розуміючи, що вона йому не довіряє, і зачекав. — 3 чаклунами трапляються такі речі, — додала Тенар.
— Не тільки з чаклунами.
— Можливо.
— Кохана, чи не хочеш ти... зробити так, щоб я став тим, ким був?
— Ні. Зовсім. Навряд чи це було би розумно. Де би ти був зараз, якби надалі залишався магом? — Вони лежали на величезному дубовому ліжку, закутавшись в овечі і пухові ковдри, бо вогнища в кімнаті не було, а мороз цієї ночі подужчав, як завжди після снігопаду. — Та ось що мене цікавить. Чи є ще щось окрім того, що ти називаєш силою? Щось таке, що передує їй? А може, і таке, що сила — лиш один з його виявів? Так, саме так. Оґіон казав колись, що ти, перш ніж отримати бодай якісь знання і чародійські навички, уже тоді був магом. Народжений магом, так він казав. От я собі й подумала: щоб мати силу, потрібно мати вмістилище для неї. Порожнечу, яку необхідно заповнити. І що більша ця порожнеча, то більше сили вона вмістить. І навіть коли сила не з'являлася, зникала чи марнувалася — вона однаково була.
— Ота порожнеча? — перепитав Гед.
— Порожнеча — це якщо одним словом. Та, може, я і помиляюся.
— Може, можливість? — припустив Гед, хитаючи головою. — Щось таке, що може бути... чи стати.
— Гадаю, що там, на тій дорозі, в потрібному місці та у потрібний час ти опинився через те... Ну, тому, що з тобою це буває. Ти не сам туди прийшов. Тебе наче щось вело. Але це була не "сила". Це просто сталося з тобою. Через неї... через порожнечу.
Подумавши хвильку, Гед відповів:
— Ти кажеш майже те, що я ще підлітком почув на Роуку. Нас вчили, що істинна суть магії — робити тільки те, що повинно робитися. А тут ми зайшли трохи далі. Не ти щось робиш, а роблять з тобою...
— Я сама цього до кінця не втямлю. Мені це більше нагадує обставини, що спричиняють правильні вчинки. Хіба не ти прийшов і врятував мені життя? Хіба не ти нахромив на вила Хека? Оце й були вчинки, і не просто вчинки, а саме такі, які мусіли статися.
Гед знову подумав і запитав:
— Тебе часом не цього вчили, коли ти була Жрицею Гробниць?
— Ні, — Тенар легенько потягнулась, дивлячись у темряву. — Арсі стверджували інше: шлях до сили пролягає через жертвоприношення. Коли ти жертвуєш собою та іншими. Така собі оборудка: одне даєш — інше отримуєш. І знаєш, як на мене, тут все чесно. Але моїй душі було тісно: це за те, зуб за зуб, смерть за життя... Над нею ще є свобода. Вона вища за відплату, за спокуту. Свобода — вища за всі оборудки та рівноваги.
— "Доля — це прохід між ними", — тихо мовив Гед.
Цієї ночі Тенар снилося, ніби вона бачить той прохід, про який ідеться у "Створенні Еї". Бачить невеличке віконце, засклене важкою та мутною шибою з нерівними краями, вроблене в західну стіну старенького будинку понад морем. Вікно було зачинене на засув. Тенар хотіла
— Усе добре, люба моя, все буде добре!
— Я не можу звільнитися, — плакала вона, пригорнувшись до нього.
Гед заспокійливо пестив її волосся.
— Поглянь, — прошепотів він, коли вони лежали поруч.
Зійшов старий місяць. Попри всю холоднечу, Тенар не зачиняла віконниць, і сніг відбивав біле місячне сяйво просто в кімнату, немов заливаючи молоком увесь простір над ними. Вони лежали, і їм здавалося, що стеля — це просто завіса, завіса між ними і безкінечною, сріблястою і непорушною глибочінню.
* * *
Цьогорічна зима на Ґонті видалася напрочуд сніжною і затяжною. Врожай восени зібрали гарний, не бідували ні люди, ні худоба, і всього клопоту було, що сидіти в теплі та їсти назбиране.
Терру вже знала "Створення Еї" від початку до кінця, а в день Сонцестояння розповідала "Зимовий хорал" і "Подвиги юного Короля". Вона уже вміла пекти хрумкі пиріжки, прясти на прядці й робити мило. Їй уже були відомі назви і властивості усіх рослин, не вкритих снігом, і ще багато всячини про трави та слова, якої Гед набрався за своє коротке учнівство в Оґіона і за довгі роки, проведені у Роукській школі. Але він як міг обминав і Руни, і книги Всевідання, що стояли на кам'яній полиці, і не навчив дівчинку жодного слова із мови Створення.
Якось Гед розговорився з Тенар, і вона розповіла, як вчила Терру слова "тоук", та потім занедбала те навчання, бо щось не виходило, а що саме, вона так і не збагнула.
— Я гадала, причина в тому, що, може, я сама ніколи не розмовляла цією мовою і не використовувала її у чарах. А може, я мала би пізнати її від того, хто розмовляє нею від народження.
— Серед людей не знайдеш жодного такого.
— А тим паче — серед жінок.
— Я мав на увазі, що вона рідна тільки для драконів.
— А звідки вони її знають?
Гед не сподівався такого запитання і відповів нескоро. Мабуть, силився пригадати все, що знав про драконів сам і чув від інших.
— Не знаю, — зізнався він нарешті. — Що ми взагалі можемо сказати про них? Що вони навчають одне одного так само, як і люди, як матір дитину, як старший — молодшого? А можливо, вони, як і тварини, чогось навчаються самі, але більшість знань отримують вже від народження? Ніхто не скаже, так це, чи не так. Та як на мене, то і дракони, і мова їхня — це щось одне. Єдине і неподільне.
— Інших мов вони не знають.
Гед кивнув і пояснив:
— Вони нічого не вчаться, бо їхнє знання — це їхнє буття.
Зайшла Терру. В її обов'язки входило слідкувати, щоб у хаті завжди було достатньо палива. Дівчинка виклала дрова в ящик, що стояв у куті під комином, і пішла за новим оберемком.
— Що вона співає?
— Терру?
— Ну, коли залишається сама.
— Нічого. Вона нічого не співає, бо не вміє.
— Ну, може, це не спів, але я чув: "Далі, ніж західна даль..."