Пристань Ескулапа
Шрифт:
Через годину після цього розвідник Сойка передав чергове повідомлення.
«Йонаш обідав у ресторані «Мелодія», потім бродив цілу годину по місту. Був дуже знервований. У «Мелодії» вилаяв офіціанта, а на перехресті біля Свєнтокжиської вулиці мало не попав під таксі. З Підвалля сів у «сто двадцять п'ятку» і проїхав аж на Пулавську, де купив квиток у цирк на дев'ятнадцяту».
Потім Сойка повідомив, що стер собі ногу, і просив увільнити його від цих обов'язків. Трепка взяв від мене
— Це все? — запитав він незадоволено. — А зв'язки?
— Він ні з ким не зустрічався.
— Телефонні розмови?
— Не розмовляв.
— Заходив у клініку чи в інститут?
— Ні… — Сойка був ображений. — Нічого, крім того, що я сказав. Цей тип бродив без будь-якої мети.
Трепка вилаяв Сойку за нечемне висловлення про особу, за якою наглядають, а потім знову зауважив, що вся ця історія йому не подобається.
Коли незабаром після. цього подзвонив Кайтус, у Трепки вже було для нього доручення досить несподіваного змісту.
— То кажеш, друже, що пані Котовська добре взялася за тебе? — спитав він лагідно.
— Так, громадянине капітане, чистить мене, ніби я хлопчик на побігеньках. Не знаю, чи й витерплю, громадянине капітане.
— Більше не треба терпіти. Для вас є інше завдання. Запросіть Котовську на дев'яту годину в кіно. Зрозуміло?
— Зрозуміло… — Кайтус був явно спантеличений. — А якщо вона не захоче?
— Захоче, — сказав Трепка. — Усе свідчить про те, що захоче, коли тільки ви вміло попросите. Якщо ж я помиляюся, то вам треба випровадити її з дому під якимсь іншим приводом. Розумієте? Щонайпізніше о дев'ятій годині в будинку нікого не повинно бути, хоча б вам довелося навіть арештувати її. Повторіть.
— Щонайпізніше о дев'ятій годині в будинку нікого не повинно бути, — продекламував Кайтус, — хоча б мені довелося ' навіть арештувати Котовську.
— Це на крайній випадок, Кайтус, попереджую вас! — сказав Трепка. — Ви повинні піти з Котовською в кіно. Мусите вмовити її на це, а якщо не зумієте — горе вам!
Трепка поклав трубку і запитав, чи я все приготував до подорожі. Діставши ствердну відповідь, він витягнув з шухляди пістолет і перевірив магазин.
— Підемо в «Ізолятор»? — запитав я.
Трепка кивнув головою.
— Ви підозріваєте, що саме там сховали рукопис «Епсилон»?
— Припускаю, — сказав Трепка.
— Але це в усякому разі досить дивне місце. Адже вбивця міг сподіватися, що за віллою наглядають, — зауважив я.
— Слушно, друже, слушно, поділяю твої сумніви. Я сам вражений. Правда, тут можуть бути якісь протилежні психологічні міркування: заховати рукопис саме в тому місці, за яким наглядає міліція. А все-таки мене це вражає. Вражає особа Йонаша, хлопче. Мушу признатися, що я не брав його до уваги. Розумієш моє хвилювання, друже? Я думав не про нього.
— Може, його від'їзд із «Пристані Ескулапа» до Варшави чисто випадковий? — припустив я.
— Ні! — Трепка рішуче хитнув головою. — Я досить добре знаю людей. Приїзд Йонаша, безумовно, зв'язаний з цією справою. Ручаюся, друже, його поведінка, примушує замислитися. Це ж ясно: людина хотіла залишитися сама в «Ізоляторі». Чого? Весь час крутився у вестибюлі внизу. Хотів позбутися Кайтуса і Котовської. Навіщо? Щоб понишпорити в кімнаті професора Містраля.
Розділ XXVII
О дев'ятій ми були на Підкоморській вулиці. Тут було темно, хоч око виколи. Ні зірок, ні місяця, а вуличні ліхтарі страйкували, як то часто буває в нашому столичному місті. Тому ми. легко й непомітно пробралися на територію «Ізолятора». Видно, Кайтус виконав наказ, бо в жодному вікні не світилося, було схоже на те, що в будинку немає живої душі.
У нас були дублікати ключів від «Ізолятора». Я велів зробити їх ще на початку розслідування. Спочатку ми хотіли ввійти через головні двері, але виявилося, що вони замкнуті зсередини і в замку стирчить ключ. Я запропонував Трепці ввійти через кухню, однак Трепка волів скористатися з лапки. Він застосовував цей інструмент дуже охоче, де тільки траплялася нагода, щоб не позбутися вправності. Дивлячись, як спритно орудує Трепка цим знаряддям, я подумав, що, мабуть, небезпідставно говорять люди про злочинне минуле капітана.
У вестибюлі я вийняв з портфеля захисні туфлі, — такі, в яких ходять у музеях, — ми наділи їх на своє взуття і ввійшли в кімнату Містраля.
Я глянув на годинник. Було п'ять хвилин на десяту. Циркова вистава вже, мабуть, закінчилась, отже, незабаром мав повернутися доктор Йонаш. Ми перевірили штори на вікнах. Усі вони були щільні, і Трепка дозволив засвітити кишеньковий ліхтарик. У тьмяному світлі я оглянув кімнату. Тут панував педантичний порядок, я не помітив ні найменшого сліду якихось розшуків.
— Здається, тут ще ніхто не був, — прошепотів я.
— Можеш говорити нормально, друже, — Трепка показав на двері, оббиті товстим шаром повсті, — це справжня радіостудія. Містраль любив тишу.
Я думав, що. ми вчинимо в кімнаті деякий розгардіяш, але Трепка одразу вказав мені на високі вольтерівські крісла, які стояли в кутках по обидва боки дверей.
— Сядьмо тут, Павелеку.
Отже, нам належало чекати. Цього я найбільше не любив у нашій праці.
— Чи не можна було б тим часом пошукати трохи по шухлядах? — запитав я, обмацуючи світлом ліхтарика письмовий стіл і ряди книжок у бібліотеці.
— Навіщо? — незадоволено промовив капітан. — Хіба я не вчив тебе, хлопче, працювати економічно? Навіщо шарпати собі нерви? Нехай злочинець хвилюється за тебе, нехай відчуває корчі в шлунку, нехай йому стискає горло. Хай він лазить, наче мавпа, по полицях, витягує тремтячими лапами шухляди, залишаючи скрізь чудові відбитки пальців. Нехай платить повну ціну за злочин. Не відбирай у нього цієї приємності. — Трепка зручно вмостився в кріслі. — Це важливо з погляду справедливості. А коли вже він схопить здобич і полегшено зітхне, коли його організм от-от позбудеться напруження, — тоді ми вийдемо на сцену і одним жестом обеззброїмо злочинця. Так, спіймати його на гарячому! Уявляєш собі, що то за удар буде для нього! Ми нокаутуємо його психічно. Ні, я не хочу позбавити себе цього ефекту.