Пристань Ескулапа
Шрифт:
— Невже?
— Я бачила на власні очі. У вівторок перед обідом я була в кімнаті Йонаша… Хотіла віддати йому книжку… В кімнаті не було нікого… Я хотіла вийти, але раптом почула, як хтось обережно відчиняє двері. Я чула, що то не Йонаш. Мені було якось ніяково, що хтось чужий застане мене тут… а разом з тим… І цікаво, хто може заглядати в кімнату. Я сховалася за віконну занавіску. І побачила Заплона. Він навшпиньки підійшов до чемодана, що лежав на стільці, і всунув у нього щось схоже на книжку чи зошит. Потім, оглядаючись
— Непогана казочка, — посміхнувся Журка, не піднімаючи голови.
— Казочка?! Як ви можете! — Протоклицька схопилася з місця.
— Дуже кепсько обдумана казочка, — сумовито повторив Журка. — У цьому домі всі раптом виявили в собі таланти Езопа. Це дуже сумне явище, такі загальні мандри в країну казки. Я жалкую, що мені не п'ять років. Ах, людині завжди не щастить! Коли я мав п'ять років, ніхто не хотів розповідати мені казок. Тепер, коли мені тридцять п'ять, усі засипають мене казками. Та з цього мало користі. Мене вже давно, шановна пані доктор, цікавлять тільки факти, тільки реальні факти, і мені приємно усвідомлювати, що я вмію відокремити їх від витворів фантазії.
Доктор Протоклицька прикусила губи і, кинувши на Журку лютий погляд, вийшла з кімнати. Журка витягнув довгі ноги і засміявся.
— Хай йому грець, я й не знав, що ця жіночка так уболіває за того лавандового фертика! А крім того, і не підозрівав, що вона здатна на таке самопожертвування.
— Ти не віриш їй?
— Аніскільки. Якби так було, то вона не ждала б до цього часу. Типова брехня на скору руку, зліплена з неясних спогадів про детективні повісті. «Сховалася за завіскою… двері поволі відчинилися… тінь навшпиньках наблизилась до чемодана». Ох, як це банально! Зненацька Журка замислився.
— А проте варто було б допитати того блазня Заплона. Не шкодить нагнати йому трохи страху.
Заплон лежав на лежанці, поклавши ноги на сусідній стілець. Позіхав.
— Нудьгуєте? — запитав Журка.
— Страшенно! — позіхнув Заплон. — Здуріти можна! Коли ж ви, в дідька, закінчите це слідство, слідча особо? Доки будете нас тут тримати?!
— Ніхто вас не тримає. Здається, ми уклали добровільну угоду. Можете виїхати хоч зараз.
— Дякую, — промимрив Заплон. — Я поїду, а ви посадите мені на шию ангела-хранителя, правда ж? Виїжджати нема потреби. Але я з радістю вибрався б з вами кудись на риболовлю.
— Зі мною на риболовлю? — здивувався Журка.
— В цей період риба клює дуже добре.
— На вашому місці я не думав би про рибу. Ви самі не розумієте, в якому становищі опинилися, докторе Заплон, — посміхнувся Журка.
— Невже воно раптом погіршало?
— Страшенно. Тільки що на вас звалилося тяжке звинувачення.
Заплон свиснув.
— Ви мене зацікавили, поручику.
Журка закурив цигарку.
—
— У святого Миколая?.. Ото комедія! Ви говорите дедалі цікавіші речі, поручику.
— Але це у вас анахронічні нахили, — вів далі Журка. — Наскільки мені відомо, святий Миколай не приходить на Великдень.
— Справді, поручику, з того часу, як ви почали гру з словами, ви стали незмірно цікавіші. Але може, нарешті, ви вже почнете розмовляти як міліціонер?
— Сумніваюся, чи це буде приємно для вас, — цідив Журка. — Ви почали негарну гру, докторе. Розумію, що якби ви тримали при собі рукопис, то це при даній обстановці трохи зв'язувало б вас, але підкидати його колезі в чемодан — це виключно поганий хід. Це нечиста гра, докторе.
— А хай йому чорт! — зітхнув Заплон. — Один — нуль на вашу користь!
Журка витріщив очі.
— Ви не заперечуєте?
— Ні, аніскілечки, — позіхнув, нудьгуючи, Заплон. — Ми ж домовилися, що гратимемо чесно. Щоб гра була цікава, треба дотримуватись певних правил, лояльність зобов'язує нас до цього. Я ж сказав уже вам, що в мені ви матимете найбільш пристойного партнера. Тому, поручику, я й кажу: один — нуль на вашу користь.
Що це за жарти? — наїжився Журка.
Жарти? Ви смішите мене, поручику.
— Отже, ви признаєте, що у вівторок…
— Справді, у вівторок… — кивнув головою Заплон.
— Ви пробралися перед обідом до кімнати доктора Йонаша…
— Пробрався до кімнати Йонаша.
— І сховали в його чемодані рукопис.
— Сховав.
— Не знаю, чи ви розумієте, які наслідки матимуть ці зізнання. Я буду змушений арештувати вас по обвинуваченню в убивстві з метою присвоєння собі наукової праці забитого.
Заплон скривився.
— Ох, ви знову влізли у свою шкаралупу. Повірте мені, ваша благородна особа на цьому багато втрачає.
— Прошу зважувати, що ви говорите, — холодно промовив Журка. — Я не звик вести допит у такому тоні і можу зробити з цього дуже неприємні для вас висновки.
— Невже ви й справді хочете арештувати мене, грізний охоронцю закону?
— Я схильний зробити це хоча б для того, щоб угамувати ваш язик, докторе.
— Може, ви й маєте рацію! Так і справді буде забавніше.
Заплон підвівся і простягнув руки.
— Я в вашому розпорядженні. У вас є при собі наручники?
Журка зміряв лікаря поглядом, який міг би забити коня.
— Ви занадто поспішаєте, докторе Заплон. Спочатку я хотів би спитати вас про основне. Ви признаєтесь у тому, що отруїли професора Містраля?
Заплон почухав потилицю.
— Чи ви часом не дуже вже ненажерливі? Я подав вам пальці, а ви одразу тягнете всю руку. Точнісінько як той диявол у народній казці. Признався ж я в тому, що підкинув бідному Йонашу зозуляче яйце в чемодан, хіба з вас мало цього?