Пристань Ескулапа
Шрифт:
— А що вони роблять?
— Та нічого. Поки були сонячні дні, загоряли на терасі. А тепер грають у карти. Тільки доктор Заплон пише на терасі.
— А панна Стор?
— Панна Стор читає,
Я кинув трубку і тихенько вилаявся. Ніхто не виїжджає! Я всього сподівався, тільки не цього. Що, в дідька, це може означати?
Спантеличений, я повідомив про все Трепку. Капітана це не дуже збентежило.
— Сердеги вирішили скористатися з можливості, — заспокоїв він мене. — Чого ж дивуватися, Павелеку, —
Трепка зітхнув, згадавши «Пристань», і знову взявся вивчати справу про замах на Анатоля Паттергорна. Коли ж я звернув його увагу на те, що все-таки поведінка ескулапів стає підозрілою, капітан послав мене до Журки.
Журка був вражений не менше від мене.
— Пояснення може бути тільки одне, — сказав він, — бояться. Кожен з них боїться виїхати першим, щоб не звернути на себе уваги, і чекає, доки хтось інший покладе початок. Але ж кожен думає так само, от вони всі й сидять, вдаючи, що їм нікуди поспішати. Ну, та, кінець кінцем, почнуть же виїжджати. Треба тільки почекати.
Другого дня ми чекали до самого вечора. Та все було марно. Журка нервував дедалі більше. Особливо обурювала його моральна сторона питання.
— Ніякого почуття відповідальності! — вигукував він. — От до чого дійшли! Лежать собі, задравши ноги, а тут на них чекають хворі.
— Це лікарі з інституту, — зауважив я, — вони ж не лікують.
— Байдуже, — дорікав Журка. — Є ж у них, хай їм чорт, якась робота! Це не що інше, як цинізм! Нахабне використання становища!
— Ти сам їх заохотив до цього, даючи відпустку Заплону.
— Інакше не можна було. Адже йшлося про те, щоб Заплон не догадався. Але звідки я міг знати, що всі підуть по його слідах?
Трепка радив почекати ще один день, але й назавтра повідомлення Драбека звучало як завжди: «Ніхто не виїжджає. Становище без змін».
— Це вже зовсім незрозуміло! — простогнав Журка і рушив до Трепки, щоб уголос висловити своє незадоволення його методами.
— Друже, — сказав Трепка, — ви ж, якщо не помиляюся, схвалили мій скромний план.
Журка пояснив, що він зробив це в хвилину слабості. Трепка відповів на це, що при бажанні Журка може відмовитися від дальшого слідства і прийняти щиру подяку експериментального відділу за «цінний вклад».
Журка з кислою міною заявив, що, на жаль, буде змушений це зробити, бо полковник доручив йому з понеділка інші завдання, але він, Журка, не втрачає надії в майбутньому ще не раз прислужитися Трепці своєю допомогою.
Так закінчилася люб'язна участь хороброго поручика у справі «Пристані Ескулапа».
А під час обіду, через годину після того, як Журка пішов, — немовби насмішка долі, — нас покликали до телефону. Драбек повідомив, що хвилину тому доктор
— А що Сойка? — запитав я збуджений.
— Іде назирці за ним.
— Гаразд.
Ще через дві години розвідник Сойка доповів: «Йонаш пішов у будинок на. Підкоморській». Майже одночасно включився на лінію Кайтус: «0 12.20 Йонаш прибув до «Ізолятора». Відпустив на цілий день Котовську і намагався умовити мене залишити роботу, бо йому, каже, потрібна тиша».
— Ні в якому разі не виходь, Кайтус! — наказав я.
О шістнадцятій годині Кайтус подзвонив ще раз. Мені здалося, що він дуже стурбований. «Ескулап метається по кімнаті, неспокійний, мов кіт, якому прив'язали до хвоста бляшанку. Знову хотів одіслати мене. Взявся за це навіть дуже активно. Звинуватив мене, що я не з артілі, а халтурю наліво. На щастя, в цей час прийшла пані Котовська і сказала Йонашу, щоб він не втручався в господарські справи. Йонаш, лютий, поїхав у місто».
Продовжуючи звіт, Кайтус не пропустив нагоди поскаржитися, що в нього вже пухирі на руках. Підкреслив при цьому з натиском, що проциклував уже дві кімнати, а тепер починає вестибюль і що заробив уже вісімсот злотих.
— Ви взяли надто високий темп, Кайтус, — зауважив я. — Так можете лишитися без роботи, перш ніж з'ясується справа.
— Інакше не можна, громадянине поручику, — сопів Кайтус, — ця нікчемна прислуга стоїть наді мною, мов кат, і стежить за моїми руками. Напевно, у цієї відьми є якісь сумніви щодо моєї кваліфікації, а може, щось пронюхала, бо задає мені різні особисті запитання і при цьому бурчить, не дай боже.
— Будьте обережні, Кайтус, — застеріг я його, — грубість жінок іноді буває ознакою їх симпатії.
— Ви думаєте?..
— Я думаю, що ви могли їй страшенно сподобатись!
Запанувала довга мовчанка. Кайтус, напевно, думав про моє припущення.
— На випадок чого, як мені бути, громадянине поручику? — спитав він з острахом.
— Ставитися позитивно, Кайтус, якомога позитивніше!
По другому кінці проводу я почув важкий стогін, а потім сякання.
— Але за циклування мені повинні заплатити від метра, — нагадав Кайтус.
Я поклав трубку.
Трепка вислухав повідомлення спокійно, але як тільки я закінчив, він акуратно перев'язав папку з документами по справі Анатоля Паттергорна рожевою стрічкою і замкнув її в шафі.
— Не подобається мені цей Йонаш, друже, — кашлянув капітан. — Зовсім не подобається ця людина.
Я запитав, що він має на увазі, але Трепка сказав тільки:
— Нас чекає невеличка подорож. Приготуй-но, будь ласка, хлопче, необхідні продукти, світло і всі прилади, як завжди.