Пристань Ескулапа
Шрифт:
— Відповідайте, будь ласка, на запитання, — стиснув губи Журка. — Ви вбили професора чи ні?
— Чекайте, я мушу подумати. Це надто серйозна справа, щоб її вирішити за одну мить… Ні, знаєте, мабуть, я все-таки не вбивав того сердешного Містраля.
— Он як! То, може, ви скажете хоча б, як привласнили собі працю професора?
— Жахливе формулювання, — посміхнувся Заплон, — і, як мені здається, в даному разі не зовсім точне. Я не привласнив праці професора, мені подарувалиїї.
—
— Якась незнайома доброзичлива людина.
— Дивовижно! — в'їдливо зауважив Журка.
— Це правда. Я й сам був здивований, знайшовши рукопис у кишені свого халата у ванній.
— У кишені халата?
— Саме так. Я маю звичку купатися близько дванадцятої години і перед цим знайшов у кишені той подарунок.
— Дивно! — холодно промовив Журка. — Чому ж ви не сказали про це нам?
— Я вважаю, що це було б надто банально. Мені хотілося дати вам змогу виявити свої незвичайні здібності.
— Дякую. А чому все-таки ви обрали Йонаша?
— Ох, у мене були для цього деякі причини. Той невеличкий подарунок явно пахнув Йонашем.
— Пахнув?
— Буквально. У мене досить ніжний орган нюху, і я зразу відчув лаванду. Крім того, папірці були вимазані тим страшним шмаровидлом, з допомогою якого мій благородний колега оберігає нужденні рештки свого волосяного покрову.
— Брильянтином?
— Так. Якщо рукопис у вас, то можете перевірити. Жирні зелені плями досить виразні. Вам усе ще хочеться мене арештувати?
— Це зайве, — процідив Журка. — Досить і того, що ви не виходитимете за межі «Пристані» без мого дозволу.
Заплон сів на канапу.
— Словом, ви засуджуєте мене на безстрокову нудоту.
Зайшовши через півгодини в нашу кімнату, я застав поручика Журку за досить дивним заняттям. Він брав по черзі кожний аркуш знайденого рукопису, старанно обнюхував його, потім оглядав навпроти світла і відкладав убік.
Я зупинився, остовпілий, і подумав, що наш хоробрий Журка збожеволів.
— Що ти робиш, Іполите? — пробурмотів я.
— Запаху лаванди я не відчуваю, — промимрив Журка, — можливо тому, що в мене нежить, а може, він вивітрився. Зате жирних зелених плям до дідька. Наче хтось навмисне вимазав рукопис брильянтином. Дивно, що я раніше не звернув на це уваги. Поглянь!
Справді, кілька аркушів були дуже вимазані жиром.
— Це скидається на злий жарт, — сказав я.
У мене все більше складалося враження, що ми потрапили в якусь несерйозну історію.
— Ходімо у ванну, — сказав Журка.
На скляній поличці у ванній стояв флакон брильянтину доктора Йонаша. На дверях висіли два однакові купальні халати — з темносиніми
Журка тихенько вилаявся.
— Безсумнівно, так вимазати жиром рукопис могла тільки свиня, яка хотіла кинути підозру на Йонаша. Будучи, зацікавленою в тому, щоб слід був виразний, вона не шкодувала брильянтину… Але хто ж це такий? Сюди кожен міг увійти, замазюкати рукопис і всунути його в халат. І Заплон теж міг. Цей слід нічого не дає.
— Іполите, — сказав я, оглядаючи електричну бритву Йонаша. — Чи не здається тобі, що хтось нас голить без мила, насухо?
Журка скривився і вийшов з ванної. У вестибюлі було порожньо, тільки Трепка дрімав у кріслі. Побачивши нас, капітан поворухнувся.
— Я бачу, ви взяли новий розгін, Журка, — сказав він, посміхаючись. — Якщо так піде й далі, то мені не залишиться нічого іншого, як до кінця слідства саджати капусту.
Журка кашлянув і підозріливо глянув на Трепку. З якогось часу у нього з'явилося надзвичайне недовір'я до невинних висловлювань Трепки.
Розділ XXV
Наступного дня я прокинувся стомлений. Журка до пізньої ночі перегортав свої записки і, голосно обмірковуючи найрізноманітніші гіпотези та варіанти слідства, не давав мені спати.
Ми вийшли в сад, щоб трохи провітритися після погано проведеної ночі. Біля альтанки наткнулися на капітана Трепку. Схвильований чи, може, скоріше, чимось вражений, з палицею в руці, він швидко ходив навколо клумби.
— А-а… прийшли, нарешті! — побачивши нас, капітан зупинився. — Я хочу повернутися до нашої вчорашньої розмови, колего Журка. Чи могли б ви мені сказати, як будете вести слідство далі?
Журка кашлянув.
— Мушу перебудувати теоретичну концепцію. Працювати в інтелігентному оточенні надзвичайно важко. Лобова атака не вдалася. Мушу розпочати, в деякому розумінні, спочатку.
— Спочатку? — вигукнув Трепка.
— Я займався, до певної міри, експериментом, — скромно опустив очі поручик. — Мабуть, ви згодитесь, що я вів справу дуже нешаблонно.
— Це правда.
— Я трохи відійшов од інструкції і визнаної схеми. Ну що ж, доведеться повернути на звичайну, може, й мало ефективну, але певнішу стежку.
— О, це дуже сумно, — сказав Трепка, — сумно, що ви занепали духом у той час, коли слідство наближається, до кінця.
— Наближається до кінця? — здивувався Журка.
— Саме так.
Ви знаєте, хто вбивця?
Знаю вже досить давно.
— Хто?
— Поки що не можу сказати… І не запитуйте чому. Досить з вас того, що це в інтересах справи.