Пристань Ескулапа

Низюрский Эдмунд

— А як, у дідька, той третій рукопис з'явився в «Ізоляторі»?

Трепка кашлянув.

— Ти, друже, занадто багато хочеш знати. Якби я взявся тобі все пояснювати, то мусив би назвати прізвище вбивці, а цього, ти сам знаєш, я не можу зробити.

— Чому? — спитав я ображений.

— Навчись думати сам!

— Тільки тому? Я відчуваю, що тут у вас є якась спеціальна мета.

— Можливо, — обрізав Трепка.

Розділ XXIX

Того

ж дня, після обіду, на Повонсковському кладовищі відбувся похорон професора Містраля. На похорон зібралося дуже багато студентів і представників наукового світу столиці. Прийшли і всі наші знайомі з «Пристані Ескулапа», внісши до жалобного обряду нездоровий сенсаційний настрій. Сам факт, що на похороні присутній вбивця, надавав траурній урочистості якогось жахливого характеру. Важкі хмари, що нависли низько над землею, і дощ поглиблювали похмурий настрій.

Ми з Трепкою стояли під парасолькою і здалеку спостерігали, як відбувається похоронна відправа. Я думав, що Трепка скористається з нагоди і підійде до мешканців з «Пристані», але капітан чомусь тримався осторонь і тільки вклонився їм. І мені не дозволив навіть поговорити трохи з Галінкою. Не діждавшись, поки закінчиться похорон, ми пішли з кладовища..

По дорозі назад я запитав капітана, коли він збирається арештувати вбивцю.

— Почекаємо до суботи, — почулася лаконічна відповідь.

— До суботи? — здивувався я.

— На жаль, — сказав Трепка, — я мушу провести ще один невеличкий експеримент.

Я був дуже вражений.

— Ви, здається, казали, що слідство вже закінчено, і ви знаєте прізвище вбивці.

— Це правда, друже. Слідство вже закінчено, — буркнув Трепка.

— То в чому ж справа?

— Хочу здобути ефективний наочний доказ. Це дуже спростить акт звинувачення. Є й ще одна причина, — додав він за хвилю, — чесний математик завжди перевіряє рішення.

У суботу, коли ми вранці подзвонили в «Ізолятор», виявилося, що всі мешканці виїхали у «Пристань Ескулапа».

— Чудово, — сказав Трепка. — Можемо приступити до останньої дії.

Тоді я зрозумів, чому Трепка вибрав суботу: з якихось міркувань він хотів, щоб остання дія відбулася в «Пристані».

* * *

Дальші події розгорталися швидко. О десятій годині ми були на місці. Першою зустрілася нам Галінка. «Добра прикмета», подумав я.

Дівчина йшла стежкою до альтанки, ведучи за руки двох наймолодших Мацьошеків. Побачивши нас, вона зупинилась і помахала рукою.

— Мила дівчина, — з батьківською усмішкою промовив Трепка. — Чому ж ти, Павелеку, не привітаєшся

з нею?

Зніяковівши, я вискочив з машини і підбіг до Галінки.

— Чого ви весь час сиділи тут? Чому не вернулись у Варшаву? Я чекав на вас, Галінко.

— Я була на похороні, та ви навіть не помітили мене, — посміхнулася вона з легким докором. — Я подумала, що маю для вас цінність лише як об'єкт слідства.

— Та що ви, Галінко, як ви можете… — пробелькотів я, запинаючись.

Якусь мить ми, насупившись, дивилися одне на одного, а потім розсміялися, мов діти.

— Ви не відповіли на моє запитання, — обізвався я нарешті. — Що вас так довго затримувало в «Пристані»?

Галінка глянула на мене великими, наляканими очима і прошепотіла:

— Я боялася…

— Чого?

— Бачите… Ніхто з нас не сприймав серйозно того, що говорив на прощання капітан. Ми боялися засади. Я думала, що коли виїду, то за мною стежитимуть. А я не могла б цього знести. Подумайте, весь час відчувати, що хтось іде за тобою, підглядає кожен твій рух. Ох, це було б жахливо! Тут принаймні було спокійно.

— Оце й тільки? — промовив я розчаровано.

— Крім того… — Галінка опустила очі і завагалась. — Я не хотіла псувати вам репутацію.

— Мені? Та що ви, Галінко!

— Всі ці дні я думала про нас. Багато думала. І дійшла до висновку, що ми поводилися, мов діти. Тут не місце і не час для кохання. Це ні до чого було і вам, і мені. Ваші начальники могли б зовсім неправильно зрозуміти те, що нас з'єднує… Хіба… Хіба вам не дали цього відчути?

— Ні, чого ж… — сказав я непевно, пригадуючи, що останніми днями Трепка був досить стриманий зі мною.

— Мені було б дуже неприємно, якби я пошкодила вам.

— Не хвилюйтеся, капітан знає про все, я дістав від нього спеціальний дозвіл… — спробував я посміхнутися.

Галінка зніяковіла, і це було їй дуже до лиця. Я відчував, що кров у мене починає гарячково пульсувати. «Хай йому грець, тримайся, Павле! Вона до тебе не байдужа, — подумав я собі, — здається, з усієї цієї історії тільки ти вийдеш з виграшем!»

— Галінко, я мушу сказати вам важливу річ. Слідство закінчується, настав час поговорити серйозно.

— Не тепер, — злякалася дівчина. — Потім… коли мене вже не турбуватиме ця… ця страшна справа. А тепер треба швидко діяти, допомогти капітанові.

— Допомогти капітанові? В чому ж ви можете йому допомогти, Галінко?

— Можливо… зможу. Тепер я багато на що дивлюсь інакше.

— Що ви маєте на увазі? — зацікавився я.

— Потім… потім скажу… Ходімо вже…

Від будинку до нас підходив Заплон.

— Капітан Трепка просить усіх до вестибюля, — посміхнувся він улесливо.