Архе
Шрифт:
Антон, якого на секунду вибили із сідла, взяв себе в руки. Він розвернувся до
Буби і, дібравши з арсеналу найбільш іронічний тон, сказав: 56
57
– То розкажи нам, шо ти бачив! Із задоволенням послухаємо!
– і покосився на
Терезку, неначе силоміць вплітаючи її в колаборацію супроти Буби.
Буба паскудно заусміхався, а пальці його заметушилися по траві.
– Хочеш мене переманити на свою віру, та, Антон? Геометрія, тра-ля-ля! Ге-е-
е-е, не
має бути, - при цих словах Буба ухитрився ще й підморгнути. Терезка
здригнулася. Від упевненості, що бриніла в Бубиному голосі, робилося
незатишно. Буба продовжив:
– Вірите, я знаю наперед, як має відбуватися розмова! Я вже все то повидіві І
я про вас обидвох всьо-всьо-оо-о дізнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то є
насправді за один! То такий хитрун! Такий гівнюк! Отак утертися в довіру?!
Знала би ти, як він усе це прорахував! До міліметрика!!! А я спочатку й сам
купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький... ех, наївна я
душенька...
Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався і похитував
головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його
погляд і збуджено замахав руками:
– Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець? Та він же
насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з
ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу
вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку!
– і Буба глянув на неї
таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.
Дещо розгублено Терезка сказала:
– Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила...
– Ну та, теж скажеш - «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут
цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!
– Не було такого!
– сказала вона і глянула на Антона.
Антон подивився на неї і сказав:
– Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого
то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?.. Але папки з собою ти не
мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи. Коли ми
йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закра-паємося.
Терезка швидко розв'язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки
і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав'язала сумку назад.
– У сумці тільки мої ксерокопії.
Буба вихопив у повітря вказівного пальця і запально продовжив:
– А бачиш? Я видів то! Я кажу
сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними
вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він
вирве її в тебе і відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО
ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!
Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м'яко посміхнувся.
– Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними
мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора
Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики... Ха-ха. Терезко, пригадай, як ми ішли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти
деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому -
сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько, вечір близенько. І хотів би отримати
свої листки назад. То ж є дуже цінні копії... Я повинен їх переписати. Ти
навіть не уявляєш, шо вони значать для мене і від кого дістались!
Щось смикнуло Терезку за нутрощі, бо відчула, як мимоволі опинилася у геть
лажовій ситуації. На Високому
58
59
замку вже споночіло, і поміж кущами почали увижатися якісь обличчя. Стало
страшно. Температура зібралася з духом і заявила:
– Значить так. По-перше. Я вам нічого про геометрію не розказувала і папку
свою не показувала...
Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?..»
– По-друге, - продовжила вона.
– ніяких документів я від тебе не брала, це я
твердо знаю. Нашо ти, Антон, вигадав таку історію, мені не зрозуміло. По-
третє, вже зовсім стемнілося, а ви обидва перестали мені подобатися, так що я
йду на маршрутку, а ви собі як хочете. Дякую за компанію і...
Терезка спробувала піднятися, але Антон вхопив її за лікоть і крізь зуби
видавив:
– Нє, сядь.
Терезка стерпла. «Пі-і-іздєц.
– тільки й подумала вона.
– Оце так вляпалася!»
– Терезо. Давай серйозно. Я не жартую. Віддай мої документи. Мені дуже
потрібно повернути їх одній людині.
– А ти відпусти мене.
– Я відпущу, але ти сядь.
– Перше відпусти.
– Сядь, я сказав.
Терезка сіла. Антон відпустив. Рука, там де її стиснув Антон, пекла. Горло
стиснулося від передчуття неприємностей.
– Давай розійдемося нормально, без ексцесів. Сюда ми йшли з порожніми
руками... Це ти пам'ятаєш?
– спитав Антон.
Терезка кивнула, зібрала всю волю у погляд і заглянула в Антонові очі.