Архе
Шрифт:
спосіб змінити масований напрям команд, коли вичерпує себе попередній, перемикання на інший пучок причин-наслідків. Цікаво, що поєднання двох Т
– фігур дає найзагадковіший знак Кирилиці, Літеру, яка виявляє себе тісно
прив'язаною до непізнаваного, незбагненного, нескінченного та решти
парадоксальних, заперечливих не-форм, характерних для слов'ян. Мова йде про
Літеру Н
Вона відчула, як довкола взявся мерехтінням простір. Повільно прослідкувала
поглядом
вгрузала в підлогу, як у густий мармелад.
КВАДРАТ ТРИКУТНИК ЛІНІЇ ТОЧКИ
69
1
Голова крутанулась, як у центрифузі. Терезка навіть не помітила, як опинилася
на підлозі. Протяг з вікна надув фіранку і здув зі столу папір.
Закипів баняк, і крізь відчинене вікно влетіло ще три сонечка. Цим невеличким
авіашоу й закінчився день, коли Терезка закрапала очі.
Настала осінь.
Терезка бачить Дереша
Спочатку я подумав: це буде повість.
Я приготував більш-менш удалу відповідь на той випадок, якщо хто закине
вторинність. «Історія кохання чи вбивства, - сказав би я, - завжди така сама.
Змінюються лицедії та декорації, а Природний театр - незмінний».
Коли я особисто зустрів Терезку, бажання пояснювати чи виправдовуватися стало
неактуальним. Ми зустрілися, і я збагнув, що то вже далеко не література, а, радше, різновид магії - Психургія чи Некромантія, чи інше слово з великої
літери, котре в наш атомний вік пора писати з малої. Якщо поети звикли
вправлятися в тому, що називають молодшою сестрою магії, то мені поталанило
познайомитися з їх люблячим праотцем - Книгою Мертвих.
Коли я зустрівся з Терезкою віч-на-віч у визначений мною час, я зрозумів -
йти нікуди.
Я вже в Безконечності.
Про це писали Борхес (якого в романі «Культ» я по простоті душевній назвав
іспанцем) і Умберто Еко (якого я, незважаючи на викривальні репліки критиків, не читав17).
17 Вже під час остаточного редагування роману до моїх рук таки потрапив
«Маятник Фуко». Що ж - критики мали рацію: ідеї Умберто Еко в адаптованому
вигляді я зустрічав у Джанні Родарі. Про що не наважився писати Родарі, те
чітко озвучив Н.Носов у своїй космоопері «Незнайко на Місяці».
Про існування цього феномену знали чимало: для прикладу - Курт Воннегут, Джон
Фаулз чи той же Стівен Кінг. Очевидно, це відомо ще багатьом-багатьом іншим.
Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись, що це - не вигадки: познайомився, наприклад, з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, знав, що Фєдя з «Поклоніння
ящірці» і Фєдя з Пустомит - на переконання одного з читачів (його звати
Хімік) - ті ж самі люди, і так
«Industrial» почав збуватися теж, я злякався по-справжньому.
А потім заспокоївся і подумав: чому б не написати про майбутнє щось
продумане?
З
Коли був готовий чорновий варіант розділу «Терезка і тощо», я вже знав, що
така дівчина дійсно мешкає у Львові. Має манію блукання, любить сидіти, набравши в рот води, і слухати тіні каменів. «Каміння - інший бік квітів», -
не раз можна почути від неї. А не раз - і не почути.
Якби я опинився на місці Терезки, то й сам би не знав, як поводитися. Тому, коли вона о 13.23 за київським часом 6 вересня 2003 року з'явилася з-за рогу
вул. Вірменської, я просто чекав на неї. Чекав, що з того вийде.
4
Безперечно, це був шок. Перед очима з'явилася дівоча постать. Секунду я
сумнівався... але, коли дівча відірвало очі від бетону й пропекло мене
поглядом, серце закріпло з переляку. Я впізнав її кажанячі очі.
То була Температура.
Все збулося саме так, як і було задумано. Ба навіть точніше, ніж я припускав.
У глибині душі я зберігав переконаність, що реальна Терезка дещо
відрізнятиметься від її образу в моїх думках - і збулося навіть це. Я залишив
Для себе можливість бодай трохи здивуватися, і Слово задовольнило мене.
70
71
Вона з'явилася такою, якою й уявлялася, і перше, про що я подумав, упізнавши
ЇЇ, - нестиглі абрикоси. Тверді, терпкі, вогкі і ще трохи зелені. Ними пахли
її голова та волосся.
Я знав усі її фобії, неврози і підозри; я знав епітети, якими вона описує
себе перед дзеркалом; знав те, чому вона малює нігті на чорно (це пов'язано з
мертвими воронами); знав, що довгі спідниці - це від нав'язливої думки про
худі ноги; знав, що білизна під спідницею чорна (ха!) - але хто би міг
припустити, що Тереза вибирала її під колір власної зіниці? Між іншим, ЇЇ очі
сірі, як у годинникаря - а Терезка, наївна, зве їх зеленими.
Зраджу більше: я б не відмовився побачити її голою серед настурцій та
анемонів. Ніхто не знає ЇЇ так, як у будь-яку секунду можу знати я. У кожному
жесті я видів нові знаки відстороненості. Ознаки переходу.
Тереза, яку я побачив, мала фатальний погляд. Навіть носика втирала з таким
виглядом, наче була готова замість невинних пастельно-салатових сопельок
побачити на пальцях яскравий мазок крові. Видно, зустріч із «плазмою» багато
чого навчила ЇЇ.
І от, уявіть собі таку картину: я зиркаю на годинник, 13.23, піднімаю очі і