Три мушкетери

Дюма-отец Александр

— Схвалено! — хором гукнули троє мушкетерів.

Кожен, простягши руку до торбинки, взяв собі сімдесят п'ять пістолів і став лаштуватися в дорогу, щоб за півгодини бути готовим до від'їзду.

XX. Подорож

О другій годині за північ наші четверо шукачів пригод виїхали через ворота Сен-Дені з Парижа. Поки надворі стояла ніч, вони їхали мовчки; темрява мимоволі гнітила їх, і за кожним придорожнім кущем їм ввижалися засідки. Та коли

почало світати, язики у них розв'язалися, а разом із сонцем повернулась і звична веселість; наче перед боєм, серця забилися дужче, очі засяяли, і кожному спало на думку, що життя, якого, можливо, доведеться незабаром позбутися, не така вже й погана річ. А втім, вони мали досить грізний вигляд: самі тільки добре вимуштрувані вороні коні мушкетерів, ці благородні помічники й вірні товариші солдата, добре навчені басувати чітким кроком в ескадронному строю, — вже тільки вони самі могли викрити найсуворіше інкогніто.

Позаду їхали слуги, озброєні до зубів.

Усе йшло гаразд аж до Шантильї, куди всі вони прибули о восьмій годині ранку. Настав час поснідати. Вершники спішилися біля корчми, де над дверима був намальований святий Мартін, що віддавав жебракові половину свого плаща. Слугам наказали не розгнуздувати коней, щоб негайно рушати далі.

Друзі ввійшли в корчму й сіли до столу.

Якийсь дворянин, щойно приїхавши з Даммартена, снідав за тим самим столом. Він завів розмову про погоду; подорожні відповіли. Він випив за їхнє здоров'я; вони підняли чарки за нього.

Але тої миті, коли Мушкетон зайшов сказати, що коні готові, і друзі вже підвелися з-за столу, незнайомець запропонував Портосові випити за здоров'я кардинала. Портос відповів, що залюбки пристане на його пропозицію, якщо тільки добродій не відмовиться випити за здоров'я короля. Незнайомець сказав, що не знає іншого короля, крім його високопреосвященства. Портос назвав його п'яницею; незнайомець вихопив шпагу.

— Ви вчинили дурницю, — сказав Атос — Але нічого не вдієш, відступати пізно; отож убийте цього чоловіка і якомога швидше наздоганяйте нас.

Троє друзів скочили на коней і помчали щодуху, а Портос залишився, присягаючись проколоти супротивника наскрізь за всіма правилами фехтувального мистецтва.

— От вам і перший, — мовив Атос, од'їхавши кроків на п'ятсот від корчми.

— Але чому цей пройдисвіт присікався саме до Портоса, а не до когось іншого? — спитав Араміс.

— Бо Портос розмовляв голосніше за всіх, і незнайомець подумав, що він серед нас найголовніший, — пояснив Д'Артаньян.

— Я завжди казав, що цей молодий гасконець — джерело мудрості, — пробурмотів Атос.

Подорожні поскакали далі.

В Бове вони зупинились на дві години, щоб дати спочити коням і зачекати Портоса. Та коли дві години минули і друзі переконались, що не діждуться ні Портоса, ні бодай якоїсь звістки про нього, вони знову рушили в дорогу.

За милю від Бове, в місці, де шлях ішов вузькою стрічкою між двома укосами, подорожні побачили гурт грабарів, які вдавали, ніби ремонтують дорогу, а насправді копали ями й старанно поглиблювали глинясті вибоїни.

Араміс, боячись закаляти ботфорти, гримнув

на грабарів. Атос хотів зупинити його, але було пізно. Грабарі почали глузувати з подорожніх так зухвало, що навіть завжди розважливий Атос втратив самовладання й, розігнавши коня, наїхав на землекопів.

Грабарі відступили до рівчака й вихопили звідти по мушкету; отож наші семеро подорожніх змушені були в прямому розумінні слова пробиватися крізь стрій. Одна куля влучила Арамісові в плече, друга засіла Мушкетонові нижче поперека. Проте тільки Мушкетон упав з коня, але не тому, що його рана була надто небезпечна, а тому, що, не маючи змоги роздивитися її як слід, подумав, що поранений набагато серйозніше, ніж насправді.

— Це засідка! — вигукнув Д'Артаньян. — Не стріляйте і — вперед!

Знемагаючи від болю, Араміс схопився за гриву коня, і той поніс його слідом за іншими. Мушкетонів кінь наздогнав їх без вершника і зайняв своє місце в строю.

— У нас буде запасний кінь, — сказав Атос.

— Краще був би запасний капелюх, — відповів Д'Артаньян. — Мій зірвала куля. На щастя, лист, який я везу, схований не в ньому.

— Все це так, але вони можуть убити бідолаху Портоса, коли він проїздитиме повз них, — мовив Араміс.

— Якби Портос був цілий і здоровий, він давно б уже наздогнав нас, — зауважив Атос — Боюся, що, ставши в позицію, той п'яниця вмить протверезів.

Вони проскакали ще дві години, хоч коні були такі зморені, що, здавалося, от-от пристануть.

Подорожні звернули на путівець, сподіваючись, що тут їм буде безпечніше; але в Кревкері Араміс заявив, що йому несила рухатися далі. Справді, щоб доїхати сюди, молодому мушкетерові довелося зібрати всю свою мужність. Він блід чимраз дужче, і його треба було підтримувати в сідлі. Тож Араміса зсадили біля входу до корчми, лишивши з ним і Базена, якого, попри всі його чесноти, в перестрілках слід було скоріше боятися, ніж чекати від нього допомоги, і рушили далі, сподіваючись заночувати в Ам'єні.

— Тисяча чортів! — вигукнув Атос, коли загін, що поменшав тепер уже до чотирьох душ — його самого, Д'Артаньяна, Грімо та Планше, знову виїхав на дорогу. — Тисяча чортів! Більше вони мене не спіймають на гачок, і я обіцяю вам: ніхто не змусить мене сказати слово або схопитися за шпагу аж до Кале. Присягаюсь у цьому…

— Не присягайтеся, — відказав Д'Артаньян. — Краще поскачемо чвалом, якщо тільки наші коні витримають.

Вони підострожили коней, і ті помчали ще швидше.

Опівночі подорожні дісталися до Ам'єна і спішилися біля корчми «Золота лілея».

Хазяїн мав вигляд найпоряднішої людини на світі; він радо зустрів гостей зі свічником в одній руці й нічним ковпаком у другій і тут же запропонував кожному з них по чудовій кімнаті, які, щоправда, на превеликий його жаль, містилися в протилежних кінцях будинку. Д'Артаньян і Атос відмовились. Тоді хазяїн сказав, що в нього немає інших покоїв, які були б гідні їхніх світлостей, але подорожні відповіли, що вони переночують в одній кімнаті на матрацах, простелених долі. Хоч як хазяїн наполягав на своєму, друзі не здавалися, і корчмар мусив скоритись.