Рубаї

Хайям Омар

113

Вино — рідкий рубін, а глек — глибока жила,Душа моя — напій в прозорій чарі тіла,А світлий келих той, що від вина сміється, —Сльоза, що кров хмільну у серці затаїла.

114

Ті, що до Бога шлях шукають у болоті,Стіною хочуть дух одгородить од плоті.А я на стінку жбан з хмільним вином поставлю,Хоч би й мене, як жбан, повісили на плоті.

115

Красуне, як мій сум, ти довговічна будь!Ти знову ласкою мені зігріла

путь.На мене мимохідь ти позирнула й зникла.Чи не за правилом: зроби добро й забудь?

116

Я часто п'ю вино, але без перепою.До кубка тільки звик тягтися я рукою.Чого ж я хочу ще? А от чого, послухай:Не тішитися так, як ти, самим собою.

117

В паланні яхонтів уста сакі* повинні.Журба за ним дає поживу й міць людині.Той, хто в сльозах за ним не потонув, живеВ ковчезі Ноєвім, неначе в домовині.

* Підчаший, виночерпій.

118

До гончара зайшов я, позираюНа тисячі горшків — і той, що скраю,Зненацька вигукнув, немов з одчаю:«Хто тут гончар, а хто купець — не знаю!»

119

Корону ханську? Н'a, ми продаємЗа дудку, от ціна! Ми продаєм!Чалму та чотки, вісників облуди,За піалу вина ми продаєм!

120

Підпилий, завернув учора я до шинку.Там саме дід вино собі точив у кринку.Я запитав його: «Чом не боїшся Бога?»«Бог добрий, — він сказав. — Сідай і випий, синку!»

121

Честь юної лози хай буде бездоганна!Нехай невірного проллється кров погана,Хай потече мазка з двох тисяч ліцемірів,А цей солодкий сік віддай в обійми жбана!

122

Не відкривається нікому таємниця:Не знаємо, коли із тілом розлучитьсяДуші призначено. Земля для нас — темниця.Тож пий, бо казка ця не скоро закінчиться.

123

Я у вино шалено закохався,П'ю й не боюсь того, чого боявся.П'ю стільки, що мене питає стрічний:«Ей, глечик із вином, ти звідки взявся?»

124

Імення доброго не прагни, не соромСебе зажурою перед одвічним злом:Від духу винного обезум'iти краще,Аніж уславитись молитвою й постом.

125

Я чую: «Менше пий, в вині добра немає!Чому рука твоя сулію обіймає?»«Поглянь на дівчину та на вино іскристе:Причин, по-моєму, ясніших не буває!

126

Спокійно їж і пий, ходи собі в киреї,Якщо це праці плід, дбайливості твоєї,А решта… мудрому ціна її відома —Й життя коштовного він не складе за неї.

127

Я вивчив образи живого й неживого,Проник у саму суть високого й низького,Але без сорому я визнаю, що досіВід хмелю кращого я не знайшов нічого.

128

Цій

чаші мудрий похвалу співає,Цілунками чоло її вкриває,А всесвіту гончар цю дивну чашу,Оздобивши, об камінь розбиває.

129

Всі смутки випередь, гукни на чорноброву,Щоб з хати винесла вологу пурпурову:Хіба ти золото, недоуме, щоб людиТебе поклали в прах і викопали знову?

130

Підчаший! Чим тепер я серце заспокою?Від хмелю дивного я на ногах не встою!Від пуху юного, що на твоїм обличчі,Зима життя мого зробилася весною.

131

Що небо? Ретязьок на нашім схудлім тілі.Що море? Наших сліз потоки обмілілі.Що пекло? Наших мук вогні перегорілі.Що рай? Спочинку мить, коли впадем зомлілі.

132

Для нас — вино й любов, для вас — монастирі;Ми в пеклі будемо, ви — в райському шатрі.Де ж проступили ми? Ніде: в скрижалях ДоліТак спередвіку нам записано вгорі.

133

Із тих, що рушили в дорогу невідому,Хто звістку нам подав, хто повернув додому?Нічого не лишай на цім розпутті спраги,Бо повернутися не пощастить нікому!

134

Ще кості, жили, кров у тілі є твоїм.Живи й не покидай своєї Долі дім.З Рустамом зіткнешся — борися до останку!З Хотамом здружишся — не підлягай ні в чім!

135

Коли напровесні красуня біля гаюМені в коновочку наллє вина до краю,(Хай вибачать мені це непристойне слово) —Будь я собакою, коли про рай згадаю!

136

Недаром Бога ми за милосердя славим:Не замкне брами він перед рабом лукавим.Якщо й підпилий ти валяєшся сьогодні,Він завтра все простить твоїм кісткам трухлявим.

137

Не треба й ласощів, як є корець вина,Та як налле його красуня чарівна.Пиячити весь вік, блукати, де попало —Немає кращого від Риби до Овна!

138

Нагадує мені берегова травицяТу косу, що плела колись небеснолиця.Тож не топчи стебла: воно в останках, може,Тюльпановидої красуні корениться.

139

Мене не радує тверезість, а питтяВселяє в мозок мій шкідливе сум'яття.Та є середній стан — не перше і не друге.Я вічний раб його, бо він і є життя.

140

Цілую глечика, розпалений жагою,Жду віку довгого від п'яного напою.Уста до уст моїх він притулив і мовив:«Я був таким, як ти… побудь, побудь зі мною!»

141

В одній руці — вина рубін, у другій — милої коса,Сидить щасливий у саду, де на квітках блищить роса,I попиває з піали, аж поки солодко сп'яніє,И не хоче думати, хмільний, про непостійні небеса.