Рубаї

Хайям Омар

27

Якби мені до рук — скрижалі Долі,Я розписав би їх по власній волі!Із світу вигнав би всі смутки, болі,Чолом небес досяг, не жив би долі!

28

Твій ворог — небеса коловоротні.Без друзів ти, всі дні твої самотні.Будь сам собою, не гадай про завтра,В минуле не дивись, живи сьогодні!

29

Минають весни, зими пробігають,Листочки книги нашої гортають.Пий,

не журись! I лікарі, крім хмелю,Ніяких ліків од журби не знають.

30

Хай кожна мить, що в вічність промайне,Тебе вщасливлює, бо головне,Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!Як ти захочеш, так воно й мине.

31

Що глина гончарам? Не варт нічого!Нікчемний прах! А розсудили б строго,Вони б її не м'яли й не топтали:Це прах батьків, хай мають жаль до нього!

32

Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!»I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!»Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка,Ми надолужимо у місяць рамазан!

33

Чому, о небеса, у недотепи-скнариЄ лазня, млин і сад, є табуни й отари,А праведному й корж нелегко дістається?Не шани варті ви, а злого глуму й кари!

34

Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;Із рук не випускай ні серця, ні коханки,Будь завжди з келихом — і не марнуй життя!

35

Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.З людьми на відстані привчайся розмовляти.До найвірнішого пригляньсь розумним оком —I ворога в ньому зумієш розпізнати.

36

Що знаєш ти? Адже ти сам — ніщо!Ти вітер, дим, і весь твій крам — ніщо!З обох боків у тебе небуття,Ти весь в ньому, ти й тут і там — ніщо!

37

Ми загубили все, що назбирали;Нам кігті смерті серце роздирали;Ніхто не повернувся з-за могилиРозповісти про тих, що змандрували.

38

Вино й пихатому додолу шию гне,Вузли розв'язує, розплутує складне.Налий Іблісові* — і він перед АдамомДві тисячі разів чолом землі сягне.

* Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.

39

Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг,О чашнику! Кладу тобі життя до ніг.Дрібненька курява, очей моїх відрада,Встає роями сонць від підошов твоїх!

40

Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?Коли піду я геть, що в світі я порушу?Кого я не питав, ніхто не пояснив,Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

41

Я

не шукаю втіхи у вині,Аж поки горе не наллє мені;В чужу сільницю не вмочу я хліба,Аж поки серце не спряжу в вогні.

42

Я за Джемшідів трон і черепка не дам.Вино поживніше за страви Маріам*.Зітхання вранішнє з грудей п'яниці краще,Ніж довгі молитви, що мурмотів Адхам**.

* Мати Ісусова.

** Суфійський шейх.

43

До гончара недавно я забрів,Що з глини й Бога б виліпить зумів.Та бачив я (сліпий хіба не бачив),Що він не глину мне, а прах батьків.

44

Як скажуть вам, що я лихий пияк,Невірний і найгірший із гуляк, —Це правда. В кожного своя вподоба.I в мене теж. Такий у мене смак!

45

Навіщо хмуриться і день у день журиться?На цім шляху тобі не трапиться криниця.Не в наших-бо руках всі наші справи. ДоліСкорися загодя — так мудрому годиться.

46

Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,За тиждень схиляться і спорохніють долі.Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко —I не зоглядишся — як стануть луки голі.

47

Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.Той світ надійніший за це життя обманне.Дав душу в позику мені Господь — і яЗнов поверну її, коли мій строк настане.

48

Цей світ — прихилище для звірів і людей,Світань і сутінків стобарвний мавзолей,Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,Кістки Баграмові, що поглинає глей.

49

Що я живу й помру — хто з того користь має?З верстата нашого хто полотно знімае?Небесне полум'я найкращим людям очіЩодня випалює — й хоч би димок! Немає.

50

Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне,Ніхто не розбере письмо незнане.Є наша бесіда біля завіси:Завіса упаде — і нас не стане.

51

В житті недовгому не сподівайсь відради:Тут кожна грудочка — Джемшіди й Кай-Кубади.Цей світ — та що цей світ? Увесь великий всесвіт —Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади.

52

Чи діждемо жаданого спокою,Чи дійдемо до хати над водою?О, як я хочу після тисяч роківЗійти з землі хоч травкою малою!

53

Найкращу з гурій дай, замість вина налийЖивущої води у келих золотий,Дай слухати Зухру, з Ісою* розмовляти —Навіщо це мені, коли мій дух смутний?

* Зухра — легендарна красуня, Венера, «небесний музикант» Іса — Ісус.