Рубаї

Хайям Омар

230

Ти добрий, Господи, легка твоя рука,Але в Ірам* не всіх пускаєш! Не якаПотрібна лагідність — покірного простити!А спробуй-но прости мене, бунтівника!

* Рай.

231

Якщо й премудрому не подолати Долі, —Що хочеш уявляй собі в небеснім колі,А смерті не минеш! Хіба не все одно,Чи з'їсть тебе хробак, чи лютий звір у полі?

232

Я гину, чашнику! Журба мене зв'ялила!Я заздрю навіть

тим, кого взяла могила,Гріхи покутую, криваві сльози ллю,В болоті бабраюсь, а вилізти несила!

233

Щоб з дерева життя собі діждати плодуI хоч на мить одну знайти душі догоду,Ніколи з келихом не розлучайся, друже, —Й тоді відчуєш ти найвищу насолоду.

234

Для смутку труйного — вино протиотрута:Хильнеш коновочку — і вже печаль забута.На молодій траві пий з молодими, покиI над тобою теж зазеленіє рута.

235

Покинь вагатися, обряди занедбай,Навчись ділитися, не берегти свій пай!На душу іншого й на грунт не важся! Той світБеру на себе я, а ти вино давай!

236

Мені щовечора тривога серце крає,На груди перел дощ з очей моїх спадає.Коновку голови журба вином не сповнить,Бо що схиляється, те повним не буває.

237

Мене єретиком ти охрестив, спідлобаНа мене зиркаєш, в очах у тебе злоба.Я добре знаю й сам, що правий ти… Та тількиПодумай: чи тобі судить мене подоба?

238

До тебе дух прийшов, якому чуждий прахНечистої землі. Йому ти попервахДай доброго вина, щоб покріпився гістьI потім вимовив: «Щасти тобі Аллах!»

239

Хмаринка сльози ллє на поле, на попас.Без чистого вина ми тільки гаєм час!Ми тут милуємось на зілля, що зростає…Хто ж бачитиме те, що виросте із нас?

240

Чому оплакуєш майбутні недогоди,Даремно завдаєш душі і серцю шкоди?Втішайся світом цим, бо створено йогоБез тебе, друже мій, і без твоєї згоди!

241

Якби Творцем я був, я б ці коловоротніМінливі небеса у світові безодніПовергнув без жалю й такі створив, щоб завждиМогли сповнятися бажання благородні.

242

О мудрий, подивись, як дітлахів громадаДорожню куряву трусить під ноги рада!Скажи, щоб стереглись топтать її: то прахОчей Парвізових і мозку Кай-Кубада.

243

Я п'ю щодня вино — і все здається мало;Я хочу, щоб кругом усе співало й грало.Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього,Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало.

244

Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,Усі плоди його недоум пожинає.Неси ж мені того, що розум відбирає, —I

може, й нас тоді цей вік не занедбає!

245

Юсуфом нареклась троянда у садочку,Вказавши на свою барвисту оторочку.«Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!»«Глянь, — каже, — на мою розтерзану сорочку!»

246

З вином і милою в руїнах жить, не знатиНадії на той світ, ані страху відплати!Від чотирьох стихій звільнившись, віддали миВ заставу за вино і душу, й тіло, й шати!

247

Усе, що в світі є, пуста мана.Той не аріф*, кому це новина.Звільнись од мудрувань, присядь із нами,Веселим будь і не цурайсь вина!

* Мудрець.

248

З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.Я кращим, аніж є, зробитися не можу,Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.

249

Я б за старе вино не взяв нову державу!Воно єдине путь тобі покаже праву.Цей жбан — коштовніший за царство Ферідуна,А черепок його — за Кай-Хосрова славу!

250

Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч,Звучить невесело ранковий півня клич?У Дзеркалі зорі він бачить, як даремноМинає ще одна неповоротна ніч.

251

Серед невігласів, упевнених, що путьЗнання правдивого лиш їм відкрита, будьОслом, як і вони, бо довговухі суддіУсіх, хто не осли, кафірами зовуть.

252

Цей глек, як і мене, колись любов проймала,В кайдани кучерів розкішних завдавала.Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки, —Рука, що дівчину за шию обіймала.

253

Я прагну свіжості рожевоюних щік,Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,В усьому сущому волію частку мати,До того, як у прах я повернусь навік.

254

Хайяме, ти хмільний щодня бредеш — радій же!З місяцевидою ти річ ведеш — радій же!Все, що на світі є, спадає в небуття!Ти міг би прахом буть, а ти живеш — радій же!

255

Пий, поки сила є, душею не болій!Не згадуй давнього, відмовся від надій!Із цього захистку хвилинного в дорогуЙ зерна ячмінного не візьме багатій!

256

Хай буде радістю тобі хвилина кожна!На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожнаДанина Небові — гріхи й покути? ТребаОд світу брати все, що тільки взяти можна!

257

Я спав — і от мудрець мені у сні прорік:«Немає радощів для заспаних повік!Соннивче, ти забув, що сон — подоба смерті?Збудись, бо прийде час — і ти заснеш навік!»

258