Постріл
Шрифт:
— Я уб'ю цього мерзотника.
— Перестань! — мовив Миша. — Не кидайся з однієї крайності в другу. Йде слідство, воно все з'ясує. Єдине, що від тебе вимагається, — не показуй Навроцькому своїх підозр. Обіцяєш?
— Я з ним більше не бачусь, — відказала Люда.
28
Славчина квартира, колись така радісна, мала тепер вигляд нудної і захаращеної. Запорошені килими на підлозі, підгорілий абажур над столом, на канапі безладно
Двері в спальню були відчинені, там промайнула постать Костянтина Олексійовича в заношеному халаті. Небритий, змарнілий, мішки під очима, він не вийшов і не привітався.
Славка поставився до цього спокійно, звик до батькових дивацтв чи не хотів, звертаючи увагу, наголошувати на них.
— Я не допускаю думки, що Вітька вбив Зиміна, — сказав Миша. — Обшукали все горище, переорали кожну скіпку — зброї немає. Проник у квартиру? Як? У вікно? На виду всього будинку? Через двері? Ні ключів, ні відмичок у Вітьки не знайшли. Двері відчинив Андрій? Андрій брав участь у вбивстві батька?! І головне — мотиви злочину? Пограбування? Чому забрали тільки портфель? Документи? Навіщо вони Вітьці?
— Я теж не вірю, що Вітька вбив Зиміна, — сказав Славка.
— А я вірю! — оголосив Генка. — Хто такий Вітька Буров? Початкуючий бандит, підкреслюю — початкуючий. Він уперше забирається вночі в чужу квартиру, хвилюється, бачить портфель, гадає, в ньому щось цінне, хапає, тікає. Минає тиждень, ніхто портфель не шукає, все тихо. Чудово! Вітька йде знову, стежина знайома, але там несподівано господар… Вітька з остраху стріляє, йому вже не до манаття, тікає, закинувши кудись пістоль, забирається на горище в свою хижку і вдає, що спить.
— Якби у Вітьки був револьвер, він неодмінно показав би його хлопцям, — заперечив Славка.
— Може, й показав! А вони приховують. Головне — як потрапив на горище портфель?!
— Так, — мовив Миша, — портфель — єдиний доказ проти Вітьки. Але в портфелі були документи на брак; вони потрібні не Вітьці, а Красавцеву, Панфілову й Навроцькому.
— А може, за їхнім дорученням Вітька й зробив це? — припустив Генка.
— У нього були погані взаємини з Навроцьким, — заперечив Миша.
— Про людське око можна й по мармизах угріти один одного. Хто, якщо не Вітька? Навроцький? Коли вкрали портфель, він був із Зиміним у театрі, коли вбили Зиміна — з тобою в цирку. Якщо він і взяв портфель, якщо і вбив Зиміна, то Вітьчиними руками, а сам влаштував собі алібі: спершу Художній театр, потім цирк.
— Ви обидва гарячкуєте, а даремно, — сказав Славка — Один стверджує — Вітька, другий — Навроцький. Ну, а сам Зимін? Чого він приховав пропажу портфеля з документами? Боявся, бач, підвести Андрія? Що загрожувало малолітньому Андрієві? Анічогісінько. Більше того! Незважаючи на пропажу перших документів, Микола Львович узяв додому другу паку документів, відправив на дачу дружину й дочку, а сам з дороги раптово повернувся додому. Навіщо? Згадав про доповідну записку? Дурниці. Микола Львович не та людина, щоб забути про
— Що ти торочиш: чого, чого? — зауважив Генка. — Сам скажи — чого?
— Можна припустити лише одне, — сказав Славка. — Зимін мав зустрітися з кимось у себе вдома. Зустрілися, посварилися, вони його і вбили. Але зважте: документів не взяли. Отже, не в них справа.
— Тобто Навроцький ні при чому, це ти хочеш сказати? — запитав Миша.
— Атож, можливо, справа не в Навроцькому, не у Вітьці, а в комусь третьому. Зиміна могли втягти в якусь аферу, заплутати. Він, припустімо, захотів вийти з гри, і його вбили, побоюючись викриття.
— Зимін був нечесна людина?
— Чесна. Може, навіть надчесна. І в цьому, може, вся суть: він у чомусь заплутався або його заплутали.
— Виходить, нікому не можна вірити?
Славка похитав головою.
Просто я більше бачу, більше чую. Я вже казав: зворотний бік життя. Ви його не бачите, я бачу. Сам подумай: навіщо Навроцькому й Красавцеву вбивати Зиміна? Заради документів? Красавцев міг із цими документами зробити на фабрик ці що завгодно. Ці документи в його руках. Вони прекрасно розуміють, що за вбивство вишка! Ні не Навроцький, не Красавцев, це інші люди, котрих, може, ніхто, крім самого Зиміна, не знав. І саме тому, що ніхто, крім Зиміна, не знав, вони й наважилися на таке.
— Підіб'ємо підсумки, — сказав Миша. — Генка вважав вбивцею Вітьку Бурова. Так, Генко?
— Так. Допускаю, що Вітька був виконавцем, знаряддям у чиїхось руках, можливо, в руках того ж Навроцького, того ж Красавцева. Та портфель украв він, убив Зиміна він.
— Ясно! Тепер Славчина точка зору: Зимін заплутався у зв'язках з якимись невідомими для нас ділками, і його вбили. Так, Славко?
— Загалом, так.
— І нарешті моя думка: Вітька ні при чому. За цією справою стоїть Навроцький. Отже, постає питання: що будемо робити?
Славка здивувався:
— Що ми можемо робити? І чому ми повинні щось робити? Слідство само розбереться.
— Як ми можемо втручатися? — додав Генка. — І навіщо? Вітьку виручати?
— Атож, — сказав Миша, — треба виручати.
— Бог тобі на поміч. Я цього не маю наміру робити, — заявив Генка.
— Бог мені не помічник і не товариш. Ви мої товариші. Від вас я чекаю допомоги.
— Що саме?
— Хотілося б знати, що говорять про це на фабриці. Твоя тітка, певно, в курсі.
— Це можна, — погодився Генка.
— А ти, Славко, оскільки так добре знаєш зворотний бік життя…
— Твоє кепкування мене не чіпає.
— Тим краще. Отож Навроцький — частий гість «Ермітажу». Не міг би ти дізнатися про нього докладніше?
— Як щось узнаю, скажу.
— Чудово! Від самої справи ви усуваєтесь?
— Я не маю наміру марнувати на це час, та в мене його й нема, — сказав Славка.
— А в мене нема бажання захищати Вітьку Бурова, бандита! — оголосив Генка.