Постріл
Шрифт:
Краєм ока він стежив за Красавцевим. І цей програє життя. Втім, чим більше втрачає Красавцев, тим більше одержує він, Навроцький.
Нарешті Красавцев підвівся. Валентин Валентинович пішов йому назустріч.
— Здрастуйте, Георгію Федоровичу!
— Здрастуйте, ви мені потрібні.
Вони вийшли на вулицю, повернули за ріг і поплямували Тверською.
— Зимін вимагає документи по всіх ваших відправленнях, — невдоволено повідомив Красавцев.
— А що він сказав про папери, які ви йому вже передали?
—
— Дайте йому решту. Дайте, дайте! У тих документах він нічого не знайшов і в цих не знайде. Тай що можна знайти? З документами все гаразд, акти оформлені, ви це самі добре знаєте.
— Навіщо він їх вимагає?
— У нього свої міркування, — загадково відповів Навроцький, — хоче остаточно пересвідчитися, що зі мною можна мати справу. Невже не зрозуміло? Дайте йому документи, а мені зробіть п'ять вагонів і всі оформіть браком.
Красавцев зупинився:
— Ви з глузду з'їхали?
— Хіба я скидаюсь на божевільного? Так, так, п'ять вагонів. У понеділок Зимін сам підпише який завгодно акт, даю вам гарантію, відповідаю головою.
Його весела впевненість похитнула зневіру Красавцева. Усе ж він сказав:
— П'ять вагонів браку неможливо, дуже помітно, втрутиться трест. П'ять вагонів! Надзвичайна подія! Навіть якщо Зимін підпише акт, я на таке не піду.
— Чим ви ризикуєте? Вагони підуть, залишиться акт — офіційний, оформлений, всіма підписаний.
Деякий час вони йшли мовчки, потім Красавцев сказав:
— Мені потрібно тридцять червінців.
— Не пощастило? — співчутливо запитав Валентин Валентинович.
— Мені потрібно тридцять червінців.
— Я можу вам дати, але прошу — не грайте, сьогодні вам не щастить.
— Не вчіть мене… Сьогодні не гратиму.
Вони зайшли в підворіття. Валентин Валентинович вручив Красавцеву тридцять червінців. Той сунув їх у кишеню.
П'ять вагонів забезпечено, і він тимчасово зникає. Треба оглянутися, відпочити, може, поїхати на південь з якою-небудь блондинкою… Елен Буш! Краля! Ось із ким поїхати в Ялту або в Кисловодськ. Заслужив він відпочинок чи ні? Королева! Він одягне її, мов королеву! Люда не підходить. Навіщо йому дівчина-аристократка, коли він сам аристократ? Аристократові потрібна артистка — це має вигляд, як кажуть в Одесі.
— То як з вагонами?
— Оформити всі браком не можу.
— Половина браком, половина третім сортом?
— Подумаємо… І я не можу зробити все для диткомісії. Занадто часто.
— Зробіть частину для Мінської швейної фабрики.
— Доручення справжнє?
— Георгію Федоровичу, — поважливо проказав Навроцький, — мої документи всі справжні. Липи не буває. І гроші з Держзнака, а не з Мар'їної рощі. Нехай вас ніколи не турбує цей бік справи. І Зиміна теж нехай це не турбує.
Красавцев мовчав.
То як, домовилась? —
— Не пару, а п'ять.
— Чому саме п'ять?!
— Так розраховано, Георгію Федоровичу. Нам треба розійтися на серйозній операції з приємними спогадами один про одного. Ця операція дасть вам можливість ще багато разів посидіти в казино. А мені — купити шале, невеличку дачу під Москвою. Розумієте, я люблю природу, особливо в середній смузі Росії… Адже Підмосков'я — це теж середня смуга Росії, чи не правда?
22
Вітька не залишився байдужим до появи Миші Полякова в своєму домі — завітав, хотів налякати. І до Білки приходив — так само хотів налякати. Буфет обікрали. А ти доведи! Хто бачив? Тістечка на даху їли, так їх он у булочній продають. Нема свідків. Від кого можуть дізнатися?
Вітьку це не турбувало. Він узагалі рідко непокоївся. Але своїми друзяками був невдоволений.
Білку бачили на вулиці з Шаринцем, а їй заборонено з ним знатися. Шнира й Фургон узяли навантаження в школі, якийсь кооператив, проторгувалися, просять з кримських грошей.
Ким би вони стали без нього? Паштет — кишеньковим злодієм, Білка — кватирковою, давно сиділи б у колонії. Шниру й Фургона завербували б у піонери, марширували б, дурники, у червоних галстуках. А він їх у Крим бере, людьми зробив.
Сидячи в дворі, Вітька ліниво вислухав їхні пояснення.
— Нас із Фургоном поставили зошити продавати, олівці і таке інше, — розповідав Шнира, — а потім із учкомом перевірили — три карбованці недостачі.
— Навіщо погодились? Вам більше за всіх треба?
— Але ж постанова учкому…
— Дурники ви! — зневажливо мовив Вітька. — Мишка навмисне накинув вам кооператив, аби залякати. А як проторгувались? Щось узяли?
— Нічого не брали! Фургон переплутав. Лінійки є й по чотири копійки, й по десять, і по п'ятнадцять, залежить від довжини, а він усе говорив — чотири. Все переплутав.
— Навіщо переплутав?
— Я бачу, написано: дерев'яні лінійки — чотири копійки, я й кажу — чотири копійки; всі галасують, кваплять, я й переплутав, — намагався виправдатися Фургон.
— Викручуйтесь як хочете, — сказав Вітька. — Не дам грошей, вони на Крим. Вскочили — вискакуйте.
Вітька обернувся до Білки, несподівано спитав:
— Про що з Шаринцем розмовляла?
— Зовсім не розмовляла.
— Біля магазину з ним стояла?
— Стояла біля вітрини, він підійшов, я відійшла.
— Брешеш!
— Не брешу.
— Шнира! Говорила вона з Шаринцем?
— Говорила.
— Чого ж брешеш?