Поезiї
Шрифт:
Вiльнi спiви, гучнi, голоснi
В рiднiм краю я чути бажаю, -
Чую скрiзь голосiння сумнi!
Ох, невже в тобi, рiдний мiй краю,
Тiльки й чуються вiльнi пiснi -
У снi?
(N o c t u r n o*) * Ноктюрн (iтал.).
Лагiднi веснянiї ночi зористi!
Куди ви од нас полинули?
Пiснi соловейковi дзвiнко-срiблистi!
Невже ви замовкли, минули?
О нi, ще не
Всiх див чарiвливої ночi,
Та ще бо лунають, як перше лунали,
Веснянки чудовi дiвочi.
Ще маревом легким над нами витає
Блакитна весняная мрiя,
А в серцi розкiшно цвiте-процвiтає
Злотистая квiтка - надiя.
На крилах фантазiї думки лiтають
В країну таємної ночi,
Там промiнням грають, там любо так сяють
Лагiднi веснянiї очi.
Там яснiї зорi i тихiї квiти
Єднаються в дивнiй розмовi,
Там стиха шепочуть зеленiї вiти,
Там гiмни лунають любовi.
I квiти, i зорi, й зеленiї вiти
Провадять розмови коханi
Про вiчную силу весни на сiм свiтi,
Про чари потужнi веснянi.
(S e t t i n a*) * Назва строфи на сiм рядкiв (iтал.).
Сiм струн я торкаю, струна по струнi,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої спiви лiтають
По рiднiй коханiй моїй сторонi.
I, може, де кобза найдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на спiви мої негучнi.
I, може, заграє та кобза вiльнiше,
Нiж тихiї струни мої.
I вiльнiї гуки її
Знайдуть послухання у свiтi пильнiше;
I буде та кобза - гучна,
Та тiльки не може вона
Лунати вiд струн моїх тихих щирiше.
[1890]
ВЕСНЯНКА
Сестрi Олесi
Як яснеє сонце
Закине свiй промiнь ясний
До тебе в вiконце, -
Озвись на привiт весняний.
Олесю, серденько,
Спiвай веселенько!
Весняного ранку
Спiвай, моя люба, веснянку!
Як бiдну первiстку,
Дочасну, морози поб'ють.
I кущик любистку
Холоднiї роси поллють, -
Не плач, моя роже,
Весна переможе!
Весняного ранку
Спiвай, моя люба, веснянку!
Як дрiбнiї дощi
Заслонять нам свiт навеснi,
Як нам молодощi
Пов'ються у хмари сумнi, -
Не тратьмо надiї
В лiта молодiї!
Весняного ранку
Спiваймо, сестрице, веснянку!
На лiто зелене
Поїду я геть в чужий край,
Згадай же про мене,
Як пiдеш по квiти у гай.
Спогадуй, Олесю,
Сестру свою Лесю!
Весняного ранку
Даю тобi
6 квiтня 1890 p.
I все-таки до тебе думка лине,
Мiй занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сi очi бачили скрiзь лихо i насилля,
А тяжчого вiд твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором слiз, що ллються вiд безсилля.
О, слiз таких вже вилито чимало, -
Країна цiла може в них втопитись;
Доволi вже їм литись, -
Що сльози там, де навiть кровi мало!
1895
Мрiє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стiльки безрадiсних днiв, стiльки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надiю вложила.
О, не згасни ти, свiтло безсонних очей!
Мрiє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадiбне моє, сповнилось серце ущерть, вже ж тепера мене не одiб'ють вiд тебе примари, не зляка нi страждання, нi горе, нi смерть.
Я вже давно iнших мрiй вiдреклася для тебе.
Се ж я зрiкаюсь не мрiй, я вже зрiкаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе, i тепер вже немає менi вороття.
Тiльки - життя за життя! Мрiє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тiлом пора.
Хто моря переплив i спалив кораблi за собою, той не вмре, не здобувши нового добра.
Мрiє, колись ти лiтала орлом надо мною, - дай менi крила свої, хочу їх мати сама, хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє - дарма!
Скрiзь плач, i стогiн, i ридання,
Несмiлi поклики, слабi,
На долю марнi нарiкання
I чола, схиленi в журбi.
Над давнiм лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тiї години,
Коли спадуть кайдани з нас.
Тi сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавiють вiд слiз кайдани,
Самi ж нiколи не спадуть!
Нащо даремнiї скорботи?
Назад нема нам вороття!
Берiмось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
[1890]
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно iскриться?
Чом ти не гострий, безжалiсний меч,
Той, що здiйма вражi голови з плеч?