Поезiї
Шрифт:
Ми б хотiли тут в сiй справi
Скiлька слiв до вас сказати,
Та спiвцям спiвати личить,
Отже, ми почнем спiвати".
Тут один iз них тихенько
Струни срiбнiї торкає,
Усмiхається лукаво
I такої починає:
"Був собi одважний лицар,
Нам його згадать до речi,
Вiн робив походи довгi -
Вiд порога та до печi.
Вiн своїм язиком довгим
Руйнував ворожi мiста…
Чули ви його розповiдь:
"Я
Ну, та сей одважний лицар
Якось вибрався до бою.
I вернув живий,здоровий:
Талiсман вiн мав з собою.
Я гадаю, талiсман сей
Кожен з вас тут знать готовий,
Се буде речення мудре:
"Утiкай, поки здоровий!"
"Утiкай, поки здоровий!" -
Всi спiвцi тут заспiвали;
Вояки стояли тихо,
Очi в землю поспускали.
Раптом зброя заблищала,
I гукнуло вiйсько хором:
"Ми готовi йти до бою!
Краще смерть, нiж вiчний сором!"
I метнулися у напад
Так запекло, так завзято,
Що не встигла й нiч настати,
Як було вже мiсто взято.
Мiсто взято, цар в полонi
Бусурменський. Перемога!
От тепер уже одкрита
Всiм у рiдний край дорога.
Тут на радощах Бертольдо
Всiх спiвцiв казав зiбрати
I, коли вони зiбрались,
Привселюдно став казати:
"Ви, спiвцi славутнi нашi,
Ви, красо всього народу!
Ви нам честь вiдрятували,
Вам ми виннi надгороду!"
Та спiвцi вiдповiдали:
"Нi, не нам, ласкавий пане,
Той, хто сих пiсень навчив нас,
Надгороду хай дiстане".
"Де ж вiн, де?
– гукнув Бертольдо.
–
Що ж вiн криється мiж вами?" -
"Вiн не тут, - спiвцi говорять, -
На вiйнi не був вiн з нами.
Вiн зостався, щоб пiснями
Звеселять рiдну країну,
Там вiн має розважати
Не одну сумну родину".
"Знаю я сього поета
I його величну душу,
I тепер йому по-царськи
Я подякувати мушу.
Тiльки б дав нам бог щасливо
Повернутися додому,
Срiбла, золота насиплю
Я спiвцевi дорогому!.."
Кажуть, весь помiст у пеклi
З добрих замiрiв зложився!
Для пекельного помосту
I Бертольдо потрудився…
Вже давно Бертольд вернувся
Iз далекої чужини,
Знов зажив життям веселим
Бiля милої дружини.
Знов у нього в пишнiм замку
Почалося вiчне свято, -
О, тепер було у нього
Срiбла, золота багато!
Окрiм того,
На вiйнi всього без лiку,
Ще король йому в подяку
Надгороду дав велику.
Сила статкiв та маєткiв!
Вже Бертольдо граф заможний!
Вiн живе в свойому графствi,
Наче сам король вельможний.
Та околиця, де жив вiн,
Вся була йому вiддана,
Люд увесь в тiм краю мусив
Узнавать його за пана.
Тож спочатку того щастя
Справдi був Бертольдо гiдний:
Правий суд чинив у панствi,
До пiдданих був лагiдний.
Але то було не довго,
Вiн дедалi в смак ввiходив
I потроху в себе в графствi
Iншi звичаї заводив.
Що ж, напитки, та наїдки,
Та убрання прехорошi,
Та забави, та турнiри,
А на все ж то треба грошi!
Та й по всiх далеких вiйнах
Граф привчився до грабунку,
А тепер в своїй країнi
Вiн шукав у тiм рятунку.
Почалися нескiнченнi
Мита, панщина, податки,
Граф поставив по дорогах
Скрiзь застави та рогатки.
Трудно навiть розказати,
Що за лихо стало в краю, -
Люди мучились, як в пеклi,
Пан втiшався, як у раю.
Пан гуляв у себе в замку, -
У ярмi стогнали люде,
I здавалось, що довiку
Все така неволя буде.
Розливався людський стогiн
Всюди хвилею сумною,
I в серденьку у поета
Озивався вiн луною…
Ось одного разу чує
Граф лихi, тривожнi вiстi:
Донесла йому сторожа,
Що не все спокiйно в мiстi;
Що спiвцi тю мiстi ходять
I пiснями люд морочать,
Все про рiвнiсть i про волю
У пiснях своїх торочать.
Вже й по тюрмах їх саджають,
Та нiщо не помагає, -
Їх пiснi iдуть по людях,
Всяк пiснi тi переймає.
"Ну, - гукнув Бертольд, - то байка!
Я вiзьму спiвцiв тих в руки!"
Раптом чує - десь близенько
Залунали пiснi гуки:
"В мужика землянка вогка,
В пана хата на помостi;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панiв бiлiшi костi!
У мужички руки чорнi,
В панi рученька тендiтна;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панiв i кров блакитна!
Мужики цiкавi стали,
Чи тi костi бiлi всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?"
"Що се, що?
– кричить Бертольдо.
Гей, ловiть спiвця, в'яжiте!
У тюрму його, в кайдани!
Та скорiш, скорiш бiжiте!"
Коли се з-за мурiв замку